Пороська оборонна лінія Пороська оборонна лінія — низка сторожових фортець вздовж річки Рось, заснованих за часів Київської Русі для захисту від набігів степових кочовиків. Вона безпосередньо пов'язана із Змієвими валами залишки яких видно й досі. На карті Пороська оборонна лінія починалася біля міста Канів і йшла лівим берегом річки Рось аж до Білої Церкви. Там вона повертала в напрямку на Фастів де з'єднувалася із Стугнянською оборонною лінією[2][3] біля Ходоркова. Були ще два помітні відгалуження. Одне, через Сквиру та Ягнятин, а потім на Вчорайше й Ходорків. Інше, від Синиці[4] на Таращу та до села Чернина[5]. Оборонна лінія була дуже розтягнена і змушувала створення городищ, більшість яких в літописах не згадується. Карта, складена за матеріалами археологічних досліджень,[6] згадує лише Білу Церкву, Богуслав та Корсунь. В літописахПочинаючи від впадіння Стугни згадуються Іван та Заруб. Коло гирла Росі згадують Родні на Княжій горі. Місто зникає в 10 віці, а на його місці з'являється Канів в 11 сторіччі. Далі йдуть Товаров,[7] Дверєн,[8] Корсунь, Богуславль, Юр'їв/Гюрьгев та Володарев. Також згадуються Мунарев, Кульдеюрів, Боровой і Чюрнаїв.[9] На притоці Росі Растовиці згадуються Растовець, та шість міст згаданих в 1177 році.[10] Потім йдуть Неятин та Куниль. В центрі західного Поросся є відоме Перепетове поле (Білоцерківський степ).[11] Неподалік були Безяниця, Святослав, Михайлів, можливо Дерновой (Двереном) та найвідоміше місто Поросся — Торчеськ. Переважна більшість городищ були фортецями зі різноплемінним (слов'янами та торками) населенням, а деякі — значними міськими центрами. V—X вікиЧаси аварів, булгарів, угорців/мад'яр та південних слов'ян. Хозарський каганат досягає розквіту наприкінці VII віку який триває до початку IX сторіччя. Більшість згадок про життя та події на тодішній Русі наводяться із зарубіжних джерел і лише в IX віці з'являються в Руських літописах — Никонівському літопису та Повісті временних літ. В середині X віку Русь починає домінувати в колишніх Хазарських регіонах. Приблизно в цей час Хозарія за допомогою гузів перемагає печенігів і змушує їх перебратися на схід де вони розселилися від Дону до Карпат. Їхня фема Іавдієртим була розташована на кордоні з клітинами (уличами), деревлянинами (древлянами), лензианинами (лендзянами) та іншими слов'янами. Попри таку близьку відстань, аж до 915 року про печенігів немає згадок в літописах. Битви починаються приблизно в середині X віку і змушують Володимира Святославовича засновувати нові міста[12] та заселяти їх. Це дозволило відсунути південний кордон на "два денних переходи" (Толочко, 2003). Приблизно в цей час печеніги зацікавились мирними відносинами з Руссю. Ще в 979 році князь Ілдея захотів перейти в підданство та жити в південному прикордонні.[13] Однак після смерті Володимира, печеніги знову починають напади на Русь. XI—XII вікиРозбудова укріплень на Пороссі пов'язується з Ярославом Мудрий та його військовим походом на Польщу в 1030—1031 роках. Спершу, в 1030 році, були захоплені Белз та Чудь і заснований Юрьєв.
В 1031 році, у новому поході, були захоплені Червенські міста, а багатьох захоплених поляків було поселень по Росі.
І вже в 1032 році Ярослав почав засновувати міста по Росі.
Зрештою, Ярослав Мудрий розбив печенігів під Києвом в 1036 році. Згадки про них продовжуються в літописах аж до монгольської навали, але вже як про народність Русі, яка мешкала в Київській, Чернігівській та Переяслівській землях. Дещо пізніше з'являються нові орди, спершу торки,[18] а потім половці. В 1055 році перший похід на торків Всеволода Ярославовича закінчився перемогою.[19] Після іншої битви в 1080 році[20] торки вже стали допомогою в битвах з половцями в 1095 році.[21] В 1070-х роках половці заполонили простір поміж Дніпром та Дунаєм. Загальна кількість половців була 500-600 тисяч (Плетнева). Це змушувало кочівників до нападів на Русь, а тих для об'єднання з метою походів на половців. Перелом відбувся на початку XII сторіччя коли Володимир Мономах зміг об'єднати багатьох князів для походів на половців. Вже в 1103 році Володимир Мономах переміг половців, та захопив вежі половців і торків та привів їх на Русь.[22] В 1140-х роках в літописах з'являються чорні клобуки які жили в Пороссі, а також "поршане". Їх столицею був Торчеськ з першою загадкою про нього в 1093 році.[23] Подалі боротьба Русі з половцями здійснювалась руськими та чорноклобукськими гарнізонами Поросся. В 1169 році Мстислав Ізяславич віддає дядькові Володимиру Торчеськ з Пороссям.[24] Ще пізніше Торчеськом та Пороською волостю володів брат Андрія Боголюбського Михайло (1174), волинський князь Роман Мстиславович (1189) та син Рюрика Київського Ростислав (1190). Ростислав Рюрикович розбив половців в 1193 році й вогонь постійної боротьби вдалося придушити. XIII століттяНа початку XIII століття боротьба з половцями перейшла на Галичину та Волинь, хоча в 1234 році хан Котян розорив Поросся та окраїни Києва.[25][26] З появою монголо-татар половці втратили не лише незалежність, але й історію. В 1220-х роках монголи розбили хорезмського шаха Мухамеда і захопили Середню Азію. Після того було захоплено Дербент та степи Північної Кавказу.[27] Половці були підкуплені й зоставили своїх союзників, але їх наздогнали й розбили на Дону в 1222 році. А вже в 1223 році відбулася битва на Калці. Монгольські втрати не дозволили їм продовжити наступ аж до осені 1236 року. До весни 1237 року була завойована Волзька Булгарія. 1237 — Рязанське князівство, Коломна та Москва, 1238 — Суздаль, Владимир, та багато інших міст. Після Твері та Торжка монголи несподівано повернули на південь і влітку були в Придонні.[28] 1239 — завойовано Переяславське та Чернігівське князівства та міста далі по Сейму. 1240 — фортеці Поросся, чорні клобуки та, зрештою, в кінці року, Київ. Після Києва монголи пішли на Володимир та Галич. Див. такожПримітки
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
