Портал:Війна/Вибрані формування/Архів

Сердюцька дивізія — військове формування, створене у липні 1918 урядом гетьмана Павла Скоропадського на зразок російських гвардійських полків Російської імперії. Формувалася з добровольців (18 — 25 років) і призовників 1899 року народження, переважно з заможнішого селянства Лівобережжя. У жовтні 1918 нараховувала близько 5 000 бійців, командир дивізії — полковник Клименко. Під час повстання проти гетьмана деякі частини Сердюцьких дивізій перейшли на сторону Директорії, з них частина увійшла пізніше до складу Осадного Корпусу Січових Стрільців.::::::::::::::::Докладніше

Збройні сили Бразилії (порт. Forças Armadas do Brasil) — військове формування, на яке відповідно до законодавства Федеративної Республіки Бразилії покладаються завдання щодо оборони держави, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, організаційно складаються з Армії (або сухопутних військ), Військово-морського флоту (що включає морську піхоту та морську авіацію) та військової авіації. Через відсутність як зовнішньої, так і внутрішньої загрози, витрати на оборону в Бразилії дуже малі, біля 1,1 % ВВП. Незважаючи на малий бюджет, бразильські збройні сили налічують 314 тис. чоловік та є найбільшими в Латинській Америці::::::::::::::::Докладніше

Нормандія-Німан (фр. 2/30 Normandie-Niémen, рос. Нормандия-Неман) — французький винищувальний авіаційний полк, що дислокується на авіабазі BA118 Мон-де-Марсан. Веде історію від авіагрупи «Нормандія», сформованої 15 вересня 1942 року. Повторно сформований 25 серпня 2011 року. Є правонаступником легендарного французького 1-го винищувального авіаполку «Нормандія-Німан» радянської 1-ї повітряної армії, який під час Другої світової війни воював проти військ країн Осі на радянсько-німецькому фронті. Усього до кінця війни на радянсько-німецькому фронті 96 льотчиків полку здійснили понад 5 240 вильотів, провели 869 повітряних боїв, збили 268 літаків противника (за даними штабних архівів 303 вад, або 273 за даними французької інспекції ВПС) і пошкодили 80 літаків противника.::::::::::::::::Докладніше

Радянські фронти часів Другої світової війни — вищі оперативно-стратегічні об'єднання збройних сил Радянського Союзу, що існували протягом усієї Другої світової війни. Призначалися для вирішення оперативно-стратегічних завдань на кількох операційних напрямках (іноді на одному стратегічному) континентального театру воєнних дій. Завдання виконували шляхом проведення фронтових операцій, як правило, у взаємодії з іншими фронтами, об'єднаннями й з'єднаннями різних видів збройних сил, що брали участь у стратегічній операції, а в деяких випадках і самостійно.:::::::::::::::: Докладніше

16-та армія — польова армія Вермахту часів Другої світової війни. До вторгнення у Францію виконувала оборонні функції на західному кордоні. Під час Французької кампанії 16-а армія билася в Люксембурзі, Південній Бельгії і боях на лінії Мажино. 22 червня 1941 року з'єднання армії, перебуваючи на правому фланзі групи армій «Північ», вдерлися на територію СРСР і до початку липня вийшли до Великих Лук, озера Ільмень, Старої Руси і річки Ловать. У 1942 — початку 1944 року з'єднання армії брали участь у блокаді Ленінграду, вели бої в районі Валдайської височини, Тихвіна, річки Волхов, озера Ільмень, Дем'янська, Старої Русси, Невеля. З початком радянського наступу відступала до Прибалтики, де капітулювала в травні 1945 у Курляндському котлі.:::::::::::::::: Докладніше

1-ша аеромобільна дивізія —з'єднання аеромобільних військ Збройних Сил України, що було створене після проголошення незалежності України на базовій основі 98-ої повітрянодесантної дивізії ПДВ Радянського Союзу в 1993 році. 2003 у зв'язку з проведенням організаційних заходів щодо скорочення Збройних Сил України 1-а аеромобільна дивізія розформована. Дислокувалася на території Одеської області.:::::::::::: Докладніше

101-ша повітряно-десантна дивізія — елітне військове з'єднання повітрянодесантних військ США. Засноване 15 серпня 1942 року, як повітряно-десантна дивізія Збройних сил США у фортові Кемп-Клейборн, Луїзіана. Також відома за назвою «Клекотливі орли» (англ. the Screaming Eagle), відповідно до емблеми. Дивізія має унікальну модульну структуру піхотної дивізії, але призначена для виконання спеціальних завдань, у ролі десантно-штурмового з'єднання армії США з використанням вертольотів. Тому, дивізія має унікальну організаційно-штатну структуру, в ній за штатом знаходиться 2 бригади армійської авіації.:::::::::::::::: Докладніше

1-ша парашутно-танкова диві́зія «Герман Герінг» — змішана дивізія, одне з найелітніших з'єднань Збройних сил Третього Рейху, що організаційно входила до складу Люфтваффе. Створене на базі поліцейського батальйону після приходу нацистів до влади у 1933 році, за період свого існування було розгорнуто до танкового корпусу. Дивізія брала активну участь у бойових діях у Північній Африці, на Сицилії, в Італії та на Східному фронті. Поряд з деякими з'єднаннями Вермахту і військ СС, дивізія «Герман Герінг» стало однією з найславетніших військових формувань Третього рейху. За кількістю кавалерів Лицарського хреста з'єднання «Герман Герінг» входить до п'ятірки лідерів серед військових формувань сухопутних військ Третього рейху.::::::::::::::::Докладніше

Цісарсько-королівські повітряні сили — повітряні сили Австро-Угорщини, що були створені 1893 року і становили до 1918 року інтегральну частину Збройних сил Австро-Угорщини. У Цісарсько-Королівському Ландвері та Королівському угорському Ландвері (Гонвед) не було повітряних сил. Лише Військово-морський флот мав власні Цісарсько-Королівські морські повітряні сили (нім. Kaiserliche und Königliche Seeflieger; K.u.K. Seeflieger).
На початок Першої світової війни налічувалось 9 літальних рот з командою у 106 осіб. На початок 1916 існувало 26 рот, а на серпень 1917 вже 57 рот з 1000 літаками і 500 замінними моторами. На кінець 1917 налічувалось 66 рот, кількість яких до кінця війни зросло до 79, з яких боєздатними було близько 66 % літаків.::::::::::::::Докладніше

Військово-морські сили Естонії (ест. Eesti Merevägi) — вид збройних сил країни, який перебуває у складі армії оборони Естонії з 1993 року. Військово-морські сили Естонії несуть відповідальність за захист територіальних вод країни. У кризовій ситуації флот повинен бути готовим захистити підступи до країни з моря, акваторії портів. Крім того, Естонія з 2004 року є членом Організації Північноатлантичного договору, а тому флот ВМС Естонії може бути задіяний у різноманітних операціях та місіях НАТО або інших кризових ситуаціях згідно статті 5 Північноатлантичного договору, коли підтримки потребує інша країна-учасниця Альянсу.::::::::::::::Докладніше

Афганська національна армія — основний вид збройних сил Ісламської Республіки Афганістан. Сучасні збройні сили створені за допомогою військових інструкторів США і НАТО після повалення режиму талібів у 2001 році. Головнокомандувачем є президент Афганістану, штаб-квартира розташовується в Кабулі. Станом на 2017 року, діючі збройні сили налічували близько 174 тисяч чоловік. Афганістан має статус «основного союзника поза НАТО» з 2012 року..::::::::::::::Докладніше

3-тя Залізна стрілецька дивізія Армії УНР — військове з'єднання Дієвої армії Української Народної Республіки, створене на базі окремих військових загонів Миколи Шаповала, Володимира Ольшевського, Павла Шандрука та Омеляна Кантеміра. Була однієї з найкращих дивізій армії УНР.::::::::::::::Докладніше

Повітрянодесантні формування Великої Британії (англ. British Airborne forces) — високомобільний елітний рід військ британської армії Збройних сил Великої Британії, до складу якого в різні часи входили військові з'єднання, частини та підрозділи легкоозброєної піхоти призначених для доставки повітрям у тил противника та ведення активних бойових дій у його тиловій зоні. 22 червня 1940 року прем'єр В.Черчилль видав наказ на початок формування парашутного корпусу. Підрозділи та частини британського повітряного десанту брали активну участь у битвах Другої світової війни, під час Суецької кризи, на Кіпрі, в Малайзії, в Ємені, у Північній Ірландії, на Фолклендах, у Косово, в Афганістані та Іраку.

За станом на 2018 рік Збройні сили Великої Британії мають одну — 16-ту десантно-штурмову бригаду у складі 5-ї дивізії.::::::::::::::Докладніше

Збройні сили Азербайджану (азерб. Azərbaycan Silahlı Qüvvələri) — військове формування, які поділяються на три види: Сухопутні війська, Повітряні сили та Військово-морські сили. Пов'язані сили, які можуть бути використані для захисту держави за певних обставин включають національну гвардію, внутрішні війська та Державну прикордонну службу.

За повідомленнями азербайджанських ЗМІ військові витрати Азербайджану на 2009 рік становили $2.46 мільярди USD, хоча за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, за цей рік було витрачено тільки $1.473 мільярди. Міжнародний інститут стратегічних досліджень також припускає, що військовий бюджет в 2009 році становив $1.5 мільярди. Азербайджан має власну оборонну промисловість яка виготовляє стрілецьку зброю. У майбутньому Азербайджан сподівається розпочати виготовлення танків, броньованих машин, військових літаків і гелікоптерів..::::::::::::::Докладніше

Повітряні сили Національної гвардії США (англ. Air National Guard, ANG) — федеральний військовий резерв сил у складі Повітряних сил країни, повітряний компонент Національної гвардії США, відомий також, як повітряна міліція кожного штату. Разом з Національною гвардією армії США утворюють компонент Національної гвардії кожного штату Сполучених Штатів.

Повітряний компонент Національної гвардії США існує в кожному штаті, федеральному окрузі Колумбія, на Пуерто-Рико, які включають щонайменше один авіаційний підрозділ (частину), у той час, як заморські території Гуам та Віргінські острови не мають повітряної складової Національної гвардії, але мають наземний персонал та інфраструктуру, що забезпечує діяльність військової авіації з інших штатів тощо. Головні об'єкти, що належать Повітряним силам гвардії, включать власні авіаційні бази та аеродроми, також об'єднані з іншими видами збройних сил США авіаційні об'єкти, і іноді цивільні аеродроми та частину аеропортів, що використовуються в інтересах військової авіації.::::::::::::::Докладніше

Національна народна армія Алжиру — військова організація держави Алжир, призначена для захисту свободи, незалежності і територіальної цілісності держави, реалізації незалежної зовнішньої політики. Алжир має великі та достатньо добре оснащені збройні сили, що здатні відповідати на зовнішні та внутрішні загрози. Збройні сили Алжиру складаються з сухопутних військ, територіальних протиповітряних військ, повітряних сил і військово-морського флоту. Загальна чисельність особового складу збройних сил Алжиру — до 220 тис. осіб.

Щорічні витрати на оборону, станом на 2008 рік, складають 3,4 % від ВВП держави, або 5,4 млрд доларів США (37-ме місце в світі); станом на 2012 рік, 4,5 % від ВВП (8-ме місце у світі).

Головним умовним супротивником Алжиру виступає королівство Марокко, з яким держава межує на заході й має невирішені територіальні й міграційні суперечки. Внутрішнім ворогом вважаються ісламські фундаменталіські угруповання, що ведуть терористичне протистояння з владою з 1992 року, коли військовими були скасовані результати парламентських виборів, на яких переміг Ісламський фронт порятунку і урядом у державі був введений воєнний стан.::::::::Докладніше

Португальська армія (порт. Exército Português) — сухопутні війська, наземний компонент та найбільший вид Збройних сил Португалії, який разом з військово-морським флотом та Повітряними силами складають Збройні сили Португалії.

На армію Португалії покладається завдання захисту незалежності та територіальної цілісності держави у взаємодії з іншими видами Збройних сил. Португальська армія одна з найстаріших армій у світі, яка веде свою історію від заснування в середині XII століття.

Командувачем сухопутних військ Португалії є начальник штабу армії, єдиний 4-зірковий генерал армії, який підпорядковується начальнику Генерального штабу Збройних сил Португалії з оперативних питань та безпосередньо міністру національної оборони з інших питань. Особовий склад армії комплектується виключно на добровільній основі, загальний військовий обов'язок та набір солдатів строкової служби розпочали поступово скасовувати з середини 1990-х років та остаточно скасовували в 2004 році. За станом на 2014 рік Португальська армія нараховує 5 667 військовослужбовців кадрового складу та ще 10 444 добровольці, що становить ядро наземного компонента у 16 111 осіб.::::::::::Докладніше.

Добровольчий український корпус — українське добровільне формування, що було створене у відповідь на початок російської збройної агресії проти України. Добровольчий Український Корпус став бойовим крилом організації «Правий сектор». За визначенням самого ДУКу, вони є об'єднанням громадян України, українців з-за кордону та громадян інших держав, які виявили бажання брати участь в збройній боротьбі українського народу проти зовнішнього та внутрішнього ворога.
Добровольчий Український Корпус «Правий сектор» створений з метою захисту територіальної цілісності, національної незалежності України та інших життєво важливих інтересів українського народу і діє згідно зі статтею 65 Конституції України («Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України»).
Офіційною датою створення Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» є 17 липня 2014 року. Цього дня були видані перші накази та положення по ДУК ПС.
Під кінець 2015 року провідник руху Дмитро Ярош вийшов з «Правого сектору», утворивши на базі фронтових підрозділів корпусу Українську добровольчу армію. Підтримали вихід Яроша і деякі командири резервних батальйонів ДУК, що спричинило хвилю скорочень і реорганізацій у структурі ДУК у 2016 році.:::::::: Докладніше.

Збройні сили Казахстану (груз. Қазақстанның Қарулы күштері, Qazaqstannyń qarýly kúshteri) — формування, які відповідно до Конституції країни, гарантують збереження незалежності та суверенітету держави та цілісності її сухопутної території, територіальних вод та повітряного простору та її конституційного ладу. Підпорядковуються міністру оборони Казахстану.
Були створені указом президента Республіки Казахстан 7 травня 1992 року.
Збройні сили Республіки Казахстан включають в себе органи військового управління, тил і три види збройних сил:

• Сухопутні війська
• Сили повітряної оборони
• Військово-морські сили та 2 окремі роди військ (десантно-штурмові війська та ракетні війська й артилерію).

У воєнний час до оперативного підпорядкування Комітету начальників штабів Міністерства оборони можуть бути також передані:

• Прикордонна служба РК;
• Республіканська гвардія МВС РК;
• Національна гвардія МВС РК.

Збройні сили Казахстану формуються на основі загальновійськового обов'язку.::::::Докладніше.

Військово-морські сили Ісламської республіки Іран (перс. نیروی دریایی ارتش جمهوری اسلامی ایران), скорочено NEDAJA (перс. نداجا) — один з видів збройних сил Ірану призначений для ведення воєнних дій на морі. Іранський флот, який існує разом з ВМС КВІР як військово-морська компонента іранських Збройних сил, виконує завдання формування і утримання першого рубежу оборони країни з боку навколишніх вод й проведення операцій у відкритому морі. Втім, сили та засоби цього виду ЗС Ірану в переважній більшості виконують завдання флоту ближнього моря, тобто оперують у регіональних водах, у Перській та Оманській затоках, й зрідка діють у водах Червоного та Середземного морів, у північно-західній акваторії Індійського океану. На відміну від морських сил корпусу вартових Ісламської революції, що має на озброєнні переважно швидкохідні катери і судна, іранський флот озброєний великими кораблями, зокрема підводними човнами, фрегатами й корветами.
Основними завданнями, що покладаються на ВМС Ірану, є:

• ведення воєнних дій проти корабельних угруповань і авіації противника з метою завоювання панування в акваторії Перської та Оманської заток;
• здійснення охорони територіальних вод і морського узбережжя Ірану, в тому числі важливих адміністративно-політичних центрів на півдні країни, економічних районів, нафтопромислів, військово-морських баз, портів і островів;
• забезпечення захисту прибережних морських комунікацій і порушення морських комунікацій противника на Каспії, в Перській і Оманській затоках;
• контроль ситуації в Ормузькій протоці;
• надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і Повітряним силам у ході проведення операцій на морському напрямку, проведення морських десантних операцій, боротьба з морськими десантами противника, ведення безперервної розвідки на морі.:::::::::::Докладніше.

Національна гвардія України — військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерствавнутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами — із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Як самостійна силова структура існувала з 1991 по 2000, як військове формування з правоохоронними функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та залученням нових військових кадрів на добровольчій основі з 13 березня 2014 року.
Загальна чисельність — до 60 тисяч військовослужбовців.
Національна гвардія функціонує в системі Міністерства внутрішніх справ України. Міністр внутрішніх справ України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України. До особового складу Національної гвардії України входять військовослужбовці та працівники. Військовослужбовці проходять військову службу за контрактом та за призовом. Військовослужбовці Національної гвардії України на період військової служби зупиняють членство в політичних партіях та професійних спілках. Існує Військовий резерв Національної гвардії України. Резервісти, які проходять службу у Резерві Нацгвардії, одержують відповідні військові знання.::::::::::: Докладніше.

Брита́нські кома́ндос (англ. British Commandos) — спеціально тренований особовий склад та підрозділи спеціального призначення Збройних сил Великої Британії, що призначалися для проведення спеціальних операцій, у переважній більшості на проведенні рейдових дій на будь-якій глибині на території окупованої Німеччиною Європи із завданнями ведення розвідки, організації диверсій і зриву операцій, що проводилися Вермахтом. Формування британських командос створювалися за рекомендацією прем'єр-міністра Великої Британії В.Черчілля з червня 1940 року.
Формування перших підрозділів командос здійснювалося шляхом відбору добровольців Британської армії у бригади спеціальної служби, поступово добір став проводиться з кандидатів, що виявили бажання служити в лавах командос, з військових формувань різних видів та родів військ. Згодом до їхнього складу також набиралися добровольці з країн, котрі виявилися під німецькою окупацією.
Загалом було утворене більше за 30 окремих частин спеціального призначення та 4 штурмові бригади, які брали участь в активних бойових діях по всій Європі, а також на Середземномор'ї, Близькому Сході та Південно-Східній Азії. Операції провадилися, як невеликими групами та підрозділами, що нараховували декілька бійців, так й повноцінними бригадними штурмовими групами в період проведення союзними військами операцій з вторгнення на Європейському та Тихоокеанському театрах дій.
У 1946 році усі формування командос Великої Британії були розпущені, за винятком 3-ї бригади командос Королівської морської піхоти. Водночас, більшість із сучасних спеціальних формувань, як-то британський парашутний полк, Спеціальна повітряна служба, Спеціальна човнова служба, командос Королівської морської піхоти ведуть свою історію від колишніх британських командос, що билися за часів Другої світової війни.:::::::::::Докладніше.

Сухопутні війська Румунії (рум. Forțele Terestre Române), також Румунська армія — наземний компонент, найбільший за чисельністю вид збройних сил Збройних сил Румунії, призначений для ведення активних бойових дій на сухопутних театрах воєнних дій. Один із трьох видів Збройних сил Румунії, разом з військово-морськими та повітряними силами.
Датою заснування румунської армії вважається 24 листопада 1859 року, відразу після об'єднання Волощини та Молдови. Першим командувачем став домнітор Александру Йоан Куза, князь Об'єднаного князівства Молдови і Валахії (до 1862 року), перший монарх об'єднаної Румунії.
Сухопутні війська Румунії брали участь у Другій Балканській війні, в Першій світовій війні разом із силами Російської імперії протистояла Центральним державам і, незважаючи на початкові невдачі, виграла вирішальні битви під Мерешті та Мерешешті. Протягом більшої частини Другої світової війни (до 23 серпня 1944 року) румунські війська підтримували країни Осі, воюючи проти СРСР на Східному фронті. З серпня 1944 року і до кінця війни Румунія воювала проти Німеччини під контролем Радянського Союзу. Коли комуністи захопили владу після Другої світової війни, армія зазнала реорганізації та радянізації. Після Румунської революції через брак коштів багато підрозділів було розформовано, а велика частина техніки списана та утилізована. Однак з кінця 1990-х років відбувся ряд позитивних змін, і рівень бойової готовності румунської армії значно зріс; з 1996 року військовий бюджет зріс більш ніж у чотири рази — з 636 млн дол. до 2,8 млрд дол. у 2007 році.
Сухопутні війська Румунії є основним компонентом збройних сил Румунії. В останні роки румунська армія зазнала повної професіоналізації, ліквідації загальної військової повинності та капітального оновлення оснащення, озброєння й військової техніки Сухопутних військ..::::::::::::Докладніше.

389-та піхотна дивізія (Третій Рейх) (нім. 389. Infanterie-Division) — піхотна дивізія Вермахту за часів Другої світової війни. Сформована у січні 1942 року. У травні 1942 року під час кривавої другої битви за Харків брала участь у відбитті потужного наступу Червоної армії. Внаслідок успішних дій вермахту в Харківському «мішку» було знищене велике угруповання радянських військ, що налічувало до 240 тис. осіб, понад 2 тис. танків і близько 1,3 тис. артилерійських гармат.
28 червня 1942 року 389-та піхотна дивізія взяла участь у переможному просуванні 6-ї армії генерала Фрідріха Паулюса на Сталінград: дивізія билася поблизу Вовчанська та Калача-на-Дону, радянські оборонні рубежі на річці Дон та її притоці річці Чир були прорвані у високому наступальному темпі. Підрозділи дивізії вели кровопролитні бої на північних підступах до Сталінграда. У жовтні дивізія у взаємодії з 305-ою піхотною дивізією стали першим ешелоном наступального угруповання вермахту, що прорвалися до Сталінградського тракторного заводу та опанували його велику частину. Вуличні бої та невдалі спроби опанувати північні передмістя Спартановка та Ринок продовжувались безперервно.
11 листопада 1942 року частини 389-ї піхотної дивізії, незважаючи на колосальні втрати в живій силі, що сягали 70 %, взяли участь в операції «Губертус» — операції інженерних підрозділів з підриву та зносу багатьох будинків, де радянські війська влаштували опорні пункти та вузли опору й тримали оборону. У січні 1943 року дивізія розгромлена в Сталінградській битві. Згодом відтворена вдруге й знову знищена в боях із радянськими військами взимку 1944 року в Черкаському котлі. Втретє сформована й остаточно знищена в березні 1945 року в боях на Гельській косі у Західній Пруссії.::::::::::::Докладніше.

Армія Крайова (пол. Armia Krajowa) — збройні сили польського підпілля під час Другої світової війни (1939—1945). Підпільні збройні сили в Польщі, об'єднані під назвою Армія крайова, були сформовані на території Польщі в кордонах до 1 вересня 1939 року — та підпорядковувалися польському еміграційному урядові в Лондоні. АК — одна з найчисельніших і найорганізованіших «підпільних армій» тодішньої Європи. За складом була неоднорідна, охоплюючи як лібералів, прорадянських соціалістів, так і польських націоналістів і представників крайніх правих сил.
Головне завдання АК — збройний опір гітлерівським окупантам та підготовка загальнопольського повстання, так звана операція «Буря» (пол. akcja «Burza»), яке мало вибухнути у сприятливий для того час. Відносно СРСР командир AK генерал дивізії Стефан Ровецький виходив з концепції двох ворогів, відповідно до якої знекровлені тривалим протистоянням Німеччина і СРСР повинні були втратити можливість до подальших військових дій, що дозволило б АК за підтримки Великої Британії та США підняти переможне загальнонаціональне повстання.
Здійснювала етнічні чистки українського та литовського населення. Окрім німців, АК боролася проти націоналістичних українських збройних формувань, а також білоруських і литовських націоналістичних збройних формувань. Бійці Армії Крайової знищували єврейські партизанські загони в Західній Білорусі і Литві.::::::::::::Докладніше.

Збройні сили Фінляндії (фін. puolustusvoimat, швед. Försvarsmakten) — військове формування, призначене для оборони, захисту незалежності та територіальної цілісності Фінляндії. Складаються з сухопутних військ, військово-морських і повітряних сил.
Міністерство внутрішніх справ і прикордонна служба не належать до збройних сил, але персонал і матеріально-технічне забезпечення можуть передати армії окремим рішенням, у випадку конфлікту. У військово-адміністративному відношенні територія Фінляндії розподілена на зони відповідальності чотирьох військових губерній (фін. sotilaslääni), трьох авіаційних (фін. meripuolustusalue) і двох військово-морських командувань (фін. lennosto).
Верховним головнокомандувачем Збройних сил є президент, який здійснює керівництво ними через міністра оборони і головнокомандувача Збройних сил. При цьому міністр (це традиційно цивільна особа) відповідає за загальний стан і планування будівництва армії, а також за її фінансування і закупівлю озброєнь. В той же час, головнокомандувач несе відповідальність за бойову і мобілізаційну готовність, реалізацію планів будівництва Збройних сил і управління військами при виконанні ними завдань за призначенням.
Фінляндія є членом угоди про Північноєвропейське оборонне співробітництво та єдиною європейською країною на кордоні з Росією, яка не входить до НАТО.::::::::::::Докладніше.

25-та окрема повітрянодесантна бригада (25 ОПДБр, в/ч А1126, пп В0440) — військове з'єднання у складі Десантно-штурмових військ Збройних сил України чисельністю в бригаду. Базується у смт Гвардійське Дніпропетровської області.
Ця бригада є унікальним з'єднанням десантних військ України — лише вона здатна десантуватися парашутним способом майже у повному складі, разом з технікою. Для цього у неї на озброєнні перебуває призначена для десантування з парашутом бронетехніка — БМД-1, БМД-2, БТР-Д, 2С9 «Нона».
У 1993—2013 роках частини бригади залучалися Україною для виконання міжнародних миротворчих місій під егідою ООН.
На початку 2014 року вище керівництво країни планувало використати бригаду для придушення Євромайдану, проте цей намір не був здійснений. Розвідувальна рота бригади в кінці лютого 2014 року перебувала на тренуванні в Криму, була там заблокована російськими військами, які вторглися до Криму, проте згодом змогла зі зброєю і технікою вийти на материк. В умовах продовження російської агресії проти України і розгортання російських формувань неподалік українського кордону, частини бригади були передислоковані в Донецьку область в район Амвросіївки для посилення присутності українських сил біля кордону. З початком гарячої фази війни на сході у квітні, коли російські диверсанти захопили Слов'янськ, Краматорськ і низку інших міст, підрозділи бригади взяли під контроль Краматорський аеропорт. Згодом бійці бригади брали участь у боях за Слов'янськ, Красний Лиман, у першому бою за ДАП. Під час нарощення українського угруповання в Луганському аеропорті, один з військово-транспортних літаків Іл-76 був збитий в ніч на 14 червня, загинуло 40 десантників бригади і екіпаж літака. Підрозділи бригади влітку брали участь у важких боях за Шахтарськ, деблокуючи оточені на кордоні війська, визволили Дебальцеве, штурмували Савур-Могилу. У зимовій кампанії 2015 року бійці бригади брали участь в боях за Донецький аеропорт, Авдіївку. В районі Авдіївки частини бригади вели бої і в 2016 році.
14 жовтня 2021 року у Запоріжжі на острові Хортиця, під час візиту президента України Володимира Зеленського, 25-й окремій повітряно-десантній бригаді Десантно-штурмових військ Збройних Сил України присвоєно почесне найменування «Січеславська» та надалі іменується — «25 окрема повітрянодесантна Січеславська бригада Десантно-штурмових військ Збройних Сил України».::::::::::::Докладніше.

Королівські повітряні сили Канади (англ. Royal Canadian Air Force (RCAF), фр. Aviation royale canadienne (ARC) — повітряний компонент об'єднаних канадських збройних сил, утворених 1 лютого 1968 року в результаті злиття трьох видів збройних сил в єдині Збройні сили. В 1968—2011 рр. носили назву Повітряне командування ЗС Канади (англ. Canadian Forces Air Command — AIRCOM). До 1924 року оборону повітряного простору Канади забезпечувала британська авіація. Станом на 2015 рік RCAF нараховували 258 пілотованих літальних апаратів та 9 БПЛА, 13000 військовослужбовців, 2400 резервістів та 2000 осіб цивільного персоналу.
Повітряні сили забезпечують експлуатацію літальних апаратів Збройних сил Канади, відповідають за безпеку повітряного простору країни та надають авіацію для підтримки її сухопутних та військово-морських сил. RCAF активно взаємодіють з Повітряними силами США в рамках НОРАД.::::::::::::Докладніше

Українська народно-революційна армія, спочатку — УПА «Поліська Січ» — підпільна збройна формація, створена на Поліссі (Північна Україна) влітку 1941 року, в селі Немовичі Сарненського р-ну, що на Рівненщині. Отаманом Тарасом Бульбою було видано перший наказ про початок боротьби і створення повстанської армії. Основу організації було закладено ще у 1940 році, а перші збройні формації було утворено із початком німецько-радянської війни у червні 1941 року. Бульбівці воювали як проти нацистів, так і проти радянських військ, періодично співпрацюючи з однією із сторін. Тісно співпрацювали та підтримували уряд УНР в екзилі. Найбільшого розмаху Поліська Січ набула у 1942 році, коли в її рядах було від 3-х до 10-ти тис. вояків. Існують декілька версій про точну кількість «бульбівців»:

• За твердженням самого Тараса Бульби-Боровця — 10 тис.
• За доповідною запискою командиру радянських партизанів В. Бегмі — 6 тис.
• За даними Служби Безпеки України — близько 3-х тисяч.

Невеликий проміжок часу повстанці контролювали частину Полісся, в районі штабу Січі — міста Олевська, проголосивши Олевську Республіку. В липні 1943-го, внаслідок конфлікту з ОУН (б) на чолі з Шухевичем, аби відмежуватися від дій останніх УПА (Бульби) перейменовано на УНРА, останніх учасників котрої було заарештовано НКВС у 1948-му році.:::::::::Докладніше

13-та гірська дивізія СС «Ханджар» (1-ша хорватська) (нім. 13. Waffen-Gebirgs-Division der SS „Handschar“ (kroatische Nr. 1), хорв. 13. oružana brdska divizija SS-a Handžar, također i hrvatska br. 1) — з'єднання, гірсько-піхотна дивізія у складі військ Ваффен-СС нацистської Німеччини, що брала участь у бойових діях протягом 1943–1945 років.
Дивізія отримала назву «Ханджар» (сербохорв. Handžar) за місцевим бойовим ножем або мечем, які носили османські поліцейські протягом століть, коли регіон був частиною Османської імперії. Це була перша ненімецька дивізія Ваффен-СС, і її формування ознаменувало розширення Ваффен-СС у багатоетнічну військову силу. З'єднання комплектувалося за рахунок боснійських мусульман (етнічних боснійців) і частково хорватів-католиків; посади офіцерів та унтерофіцерів комплектувалися переважно німецькими військовиками та югославськими фольксдойче (етнічних німців). Особовий склад присягав на вірність Адольфу Гітлеру та хорватському лідеру Анте Павеличу.
З березня до грудня 1944 року дивізія брала активну участь в антипартизанській кампанії проти очолюваного комуністами югославського партизанського Руху опору в Незалежній Державі Хорватія, фашистській маріонетковій державі Німеччини, яка охоплювала території сучасних Хорватію, Боснії і Герцеговини, а також частину Сербії. Дивізія недовго воювала в районі Сирмії на північ від річки Сава, перш ніж перейти на північний схід Боснії. Тут вона встановила визначену «зону безпеки» в північно-східній Боснії між річками Сава, Босна, Дрина та Спреча. Дивізія також кілька разів воювала за межами зони безпеки та заслужила репутацію жорстокості та дикості не лише під час бойових дій, а й через звірства, скоєні проти сербських та єврейських мирних жителів. Наприкінці 1944 року частини дивізії були ненадовго перекинуті в район Загреба, після чого ненімецькі члени почали масово дезертирувати. Взимку 1944—1945 років частини дивізії були перекинуті в район Бараньї, де билися проти Червоної й болгарської армій та по всій південній Угорщині, відступаючи через низку оборонних ліній, поки вони не опинилися в межах Третього Рейху.
Більшість боснійських мусульман, що залишилися, дезертирували зі своїх підрозділів у цей момент і спробували повернутися до Боснії. Решта відступили далі на захід, сподіваючись здатися західним союзникам. Більшість з них стали полоненими британської армії. Згодом 38 офіцерів було екстрадовано до Югославії, де притягнуті до кримінальної відповідальності, а 10 з них були страчені. Сотні колишніх членів дивізії брали участь у Громадянській війні 1947—1948 рр. у підмандатній Палестині та в арабо-ізраїльській війні 1948 р.:::::::::Докладніше.

Пові́трянодеса́нтні війська́ США (англ. U.S.Airborne Forces) — високомобільний елітний рід військ армії США, до складу якого входять військові з'єднання, частини і підрозділи легкоозброєної піхоти, що призначені для доставки повітрям у тил противника та ведення активних бойових дій у його тиловій зоні.
Війська підготовлені та володіють всіма складовими для виконання бойових завдань за своїм призначенням у будь-якій точці земної кулі з максимально можливою швидкістю.
Обмеженням для бойових частин повітрянодесантних військ США може бути тільки кількість та вантажопідйомність військово-транспортних літаків, що забезпечують їхню доставку до району бойового призначення.
Сучасні повітрянодесантні війська у складі армії США грають істотну роль із захисту національних інтересів країни. Їхні унікальні можливості дозволяють американському військово-політичному керівництву активно застосовувати десант у різних умовах обстановки в усьому світі. Протягом останнього десятиліття, одночасно із загальною трансформацію Сухопутних військ країни, проведені заходи з адаптації повітрянодесантних військ до змін військово-стратегічної обстановки, викликаних як посиленням міжнародного тероризму, так і наслідками розвитку новітніх технологій.

Американські повітрянодесантні війська XXI століття добре організовані, укомплектовані підготовленим особовим складом, перспективними озброєнням і військовою технікою та здатні ефективно діяти при проведенні основних бойових операцій (від боротьби з тероризмом до забезпечення внутрішньої безпеки США). В основу їхніх дій закладений принцип: «першим побачив, першим прийняв рішення, першим почав діяти — і рішуче домагаєшся перемоги».:::::::::Докладніше

Збройні сили Литви (лит. Lietuvos ginkluótosios pájėgos) або Військо Литовське (лит. Lietuvos kariuomenė) — військова організація Литовської Республіки, призначена для захисту свободи, незалежності та територіальної цілісності держави.
Складаються з сухопутних військ, військово-морських сил, військово-повітряних сил і військ спеціальних операцій.
Поняття «Збройні сили Литви» в основному застосовується по відношенню до збройних сил Литовської республіки, що існує з 1990 року, після відновлення її незалежності. Збройні сили, що існували в Литві в 1236–1251 і 1263–1569 роках, називалися Військом Великого Князівства Литовського. У 1569–1795 роках — Військом Республіки Польської Корони та Великого Князівства Литовського. В даний час, в офіційній литовській та польській історіографії використовується назва «Військо Республіки Обох Народів» (лит. Abiejų Tautų Respublikos kariuomenė) (пол. Wojsko Rzeczypospolitej Obojga Narodów) для позначення збройних сил федеративної держави, однак, така назва не є історичною і вперше з'явилася в XX столітті в роботах польського письменника і публіциста Павла Ясениці. В той час, як держава офіційно іменувалася Rzeczpospolita Korony Polskiej i Wielkiego Księstwa Litewskiego, тобто Республіка польської Корони та Великого Князівства Литовського, у 1918–1940 роках — Військом Литовським (лит. Lietuvos kariuomenė) безпосередньо перед ліквідацією, з 7 липня по 27 серпня 1940 Військо Литовське називалося «Литовським Народним Військом» (лит. Lietuvos liaudies kariuomenė), після чого було реорганізовано у 29-й територіальний стрілецький корпус РСЧА.
29 березня 2004 року Литва вступила до НАТО, почалася інтеграція збройних сил країни з збройними силами інших країн НАТО.
У серпні 2006 року між Литвою і Данією було підписано угоду, відповідно до якої литовська моторизована бригада «Залізний вовк» була включена до складу датської дивізії. У 2007 році в місті Паневежис було підписано угоду про створення Естонією, Латвією і Литвою піхотного батальйону сил першочергового задіяння НАТО (Сили реагування НАТО). 15 вересня 2008 був скасований призов на строкову військову службу. Останні призовники були звільнені в запас 1 липня 2009 року.:::::::::Докладніше

Королівська армія Марокко (араб. القوات البرية الملكية المغربية, також ⵜⴰⵙⵔⴷⴰⵙⵜ ⵜⴰⴳⵍⴷⴰⵏⵜ), або Королівські сухопутні війська Марокко — наземний компонент, найбільший за чисельністю вид збройних сил Збройних сил Марокко, призначений для ведення активних бойових дій на сухопутних театрах воєнних дій. Разом з іншими двома видами збройних сил — військово-морськими і повітряними силами, а також Королівськими гвардією й жандармерією становить кістяк збройних сил Королівства.
Марокканська армія існувала безперервно з часів піднесення імперії Альморавідів у XI столітті. За часів Французького протекторату (1912—1955) велика кількість марокканців набиралася на службу в полки Спагі та Тірельєрів французької Африканської армії й брала участь у боях Першої та Другої світових війн, в яких марокканські підрозділи заробили прізвисько німецьких солдатів «Todesschwalben» (укр. ластівки смерті), оскільки вони демонстрували особливу стійкість на полі бою. Після закінчення Другої світової війни марокканські війська брали участь у Першій індокитайській війні з 1946 по 1954 рік. Першими війнами, в яких марокканські сухопутні війська взяли участь у XX столітті вже як армія незалежної країни, стали війна Іфні та «Піщана» війна.
Підрозділи Королівської марокканської армії воювали під час Шестиденної війни та війни Судного дня, активно втручалися в збройний конфлікт у центральній Африці, відомий як Шаба І і Шаба II. Марокканська армія також брала участь у війні в Перській затоці.
З 1990-х років марокканські війська активно залучалися до проведення миротворчих місій в Африці та місії в колишній Югославії: IFOR, SFOR та KFOR.
Протягом 2000-2010-х років марокканська армія делегує частину сил для виконання миротворчих операцій Організації Об'єднаних Націй в Африці та інших регіонах, включаючи Місію ООН зі стабілізації в Демократичній Республіці Конго (MONUSCO), UNOCI, BINUCA та MISCA (2014). Також марокканці діяли у Міжнародних силах сприяння безпеці в Афганістані.:::::::::Докладніше

Берегова охорона Норвегії (норв. Kystvakten) є морською військовою силою, яка є частиною норвезького Королівського військово-морського флоту. Відповідальність берегової охорони — це інспекція рибгосподарства, митний правопорядок, прикордонний контроль, правозастосування, судноплавна інспекція, охорона довкілля, а також пошук та рятування. Вона діє по всій Норвегії — 2,385,178 квадратних кілометрів (920,922 кв. миль) виключної економічної зони (ВЕЗ), внутрішніх вод та територіальних вод. Штаб-квартира розташована на військово-морській базі Сортланд. У 2013 році Берегова охорона мала 370 працівників, у тому числі призовників, а бюджет — 1 мільярд норвезьких крон.
Берегова охорона поділяється на три основні компоненти. Зовнішня берегова охорона охоплює ВЕЗ і складається з трьох морських патрульних кораблів типу «Ян-Маєн», трьох морських патрульних кораблів типу «Баренцшав», а також сторожових кораблів «Олесунн», «Свальбард» і «Гарстад». Внутрішня берегова охорона складається з п'яти патрульних суден типу «Норнен». Берегова охорона має авіаційну підтримку патрульних літаків P-3 Orion та вертольотів Westland Lynx, котрі експлуатуються Королівськими авіалініями Норвегії. «Лінкс» поступово звільняється з норвезької служби і замінюється NH90.
Берегова охорона має свою основу в службі спостереження за рибним господарством, яка була створена в 1908 році. Це була спільна військова і цивільна операція; вона орендувала риболовецькі судна під час сезону для доповнення великих суден із флотом. Це було перетворено на Військовий риболовний нагляд в 1961 році. Берегова охорона була заснована 1 квітня 1977 року, того ж року, коли Норвегія окреслила її ВЕЗ. Реструктуризація призвела до постачання патрульних кораблів типу «Нордкап» і вертольотів «Лінкс». Внутрішня берегова охорона була заснована в 1996 році. Берегова охорона бере участь у війні в Перській затоці 1990—1991 років та знищенні сирійської хімічної зброї в 2014 році.:::::::::Докладніше

Піхотна дивізія Вермахту (нім. Infanterie-Divisionen der Wehrmacht або Inf.Div) — основне загальновійськове тактичне з'єднання, піхотна дивізія сухопутних військ у складі Збройних сил Третього рейху, яка призначалась для ведення бойових дій на сухопутному ТВД у складі армійських корпусів (польових армій), а іноді й самостійно.
Піхотна дивізія вермахту складалась з трьох піхотних полків (по три піхотних батальйони в кожному), одного артилерійського полку (3 легких та один важкий артилерійські дивізіони), розвідувального батальйону, протитанкового дивізіону, саперного батальйону, батальйону зв'язку, медичного батальйону, запасного батальйону та тилових служб.
Озброєння дивізії складалося з: 3 681 пістолета, 12 609 гвинтівок Mauser 98, 312 пістолетів-кулеметів MP-40, 90 протитанкових рушниць Panzerbüchse 39, 425 ручних кулеметів MG-34, 110 станкових кулеметів, 84 50-мм легких мінометів Granatwerfer 36, 54 81-мм важких мінометів Granatwerfer 34, 75 37-мм протитанкових гармат Pak 35/36, 20 75-мм легких піхотних гармат leGebIG 18, 36 105-мм легких піхотних гаубиць leFH 18, 6 150-мм важких полкових гармат sIG 33, 12 150-мм важких польових гаубиць sFH 18, 9 вогнеметів Flammenwerfer 35 і 3 легких розвідувальних бронеавтомобілів Sd.Kfz. 221.:::::::::Докладніше

Українська повстанська армія (УПА́) — військово-політичне формування, яке діяло в Україні протягом 1942—1960 років (хоча були й випадки бойового спротиву окремих бійців УПА і пізніше, озброєне крило ОУНР.
Перші загони УПА Поліська Січ були сформовані Тарасом Бульбою-Боровцем 28 червня 1941 року. Члени ОУН якийсь час не підтримували збройну боротьбу з німцями, називаючи партизан агентами Сталіна і Сікорського. Вони розпочали активну діяльність лише з весни 1943 року на територіях, які входили до складу: Райхскомісаріату Україна (Генеральна округа Волинь-Поділля) — з кінця березня 1943 року, Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943 року, Холмщина — з осені 1943 року) та румунської Трансністрії (Північна Буковина) — з літа 1944 року. Окремі загони також діяли і на території східної України, на Донбасі та навіть на Кубані.
Згідно з позицією ОУН (б) офіційною датою створення УПА вважається 14 жовтня 1942 року, хоча деякі історики вважають цю дату умовно пропагандистською та переносять період заснування приблизно на пів року вперед. У травні 1943 року загони ОУН(б) почали офіційно іменуватися «Українською повстанською армією». Ряди УПА поповнювалася за рахунок добровольців з числа ідейних націоналістів, перебіжчиків із допоміжної поліції, дезертирів з Червоної армії.
Своїм головним завданням УПА декларувала підготовку потужного повстання, яке мало розпочатися в сприятливий для того часу момент, коли СРСР і Німеччина виснажать один одного в кровопролитній війні, а потім створення самостійної єдиної української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі. Крім українців, яких була переважна більшість, в складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.
З самого початку свого існування УПА воювала на три фронти: з військами Третього Рейху та його союзниками, польським Рухом опору (Армією Крайовою, Армією Людовою) та радянськими партизанами. З поверненням радянського режиму на західноукраїнські землі, УПА ще кілька років змогла чинити активний спротив каральним загонам НКВС. УПА діяла до 1954 року, коли активні її дії припинилися. Окремі осередки спротиву продовжувались впродовж 1950-х — 1960-х років. З травня по листопад 1943 року Головним Командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік — генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік — Василь Кук.
Ставлення до УПА в українському суспільстві протягом років після відновлення незалежності 1991 року коливається між позитивним («борці за незалежність») і протилежним («німецькі колаборанти»): сама оцінка часто спирається на пропагандистські штампи обох сторін. З 2015 року вояки УПА мають встановлений Верховною Радою статус борців за незалежність України у XX столітті.:::::::::Докладніше

Військово-повітряні сили Імператорської армії Японії — (Дай-ніппон-тейкоку рікугун-ко:ку:тай (яп. 大日本帝國陸軍航空隊)) — військово-повітряні сили Японської імперії, які підпорядковувалися Імператорській армії Японії. За доктриною Сухопутних військ Імператорської Японії, армійська авіація будувалася по моделі Імперських ВПС Німеччини. Безпосередніми завданнями авіації Сухопутних військ Імператорської Японії вважалися як авіаційна підтримка військ, так і завоювання панування в повітрі над полем бою. Армійська авіація також вела повітряну розвідку в інтересах Сухопутних військ, але з її складу були виключені легкі літаки і повітроплавні частини артилерії Сухопутних військ. Армійська авіація залучалась до нальотів на китайські міста, таких як бомбардування Чунціна, але не мала в своєму складі дальньої бомбардувальної авіації, як [[ Авіація імперського флоту Японії|авіація]] ВМС Імператорської Японії.
Через існування у Збройних силах Японської імперії двох незалежних одна відносно другої військових інфраструктур Сухопутних військ і ВМС командування Сухопутних військ Імператорської Японії ухвалило рішення мати в розпорядженні сухопутних військ Японії власні десантні транспорти для забезпечення морських перевезень Сухопутних військ. Ці ескортні авіаносці вироблялися шляхом переробки наявних невеликих пасажирських або торгових суден. Такі допоміжні транспорти могли нести від 8 до 38 літаків і перевозити особовий склад і бронетехніку Сухопутних військ.:::::::::Докладніше

Сухопутні війська Австро-Угорщини (нім. Österreichisch-Ungarischen Landstreitkräfte, угор. Császári és Királyi Hadsereg) — сухопутні війська, наземний компонент та найбільший вид Збройних сил Австро-Угорщини, який разом з Військово-морськими силами та Повітряними силами становили Збройні сили Австро-Угорщини.
Після Австро-Угорського угоди 1867 року на світ з'явилася, так звана, Троїста армія. У цьому виді вона проіснувала до розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 році, після поразки дуалістичної монархії в Першій світовій війні. Сформована загальна «Імператорська і королівська Армія» (нім. kaiserlich und königliche Armee (k.u.k)) в основному була погано тренована і мала застаріле озброєння через те, що австрійська і угорська частини імперії часто воліли щедрому фінансуванню своїх формувань, замість того щоб однаково та рівномірно оснащувати усі три складові армії. Проте, імператорські і королівські підрозділи (нім. kaiserlich und königlich (k.u.k.) мали пріоритет у навчанні та доступі до нового обладнання над підрозділами ландверу та гонведу, саме тому останніх раніше вважали підрозділами другого сорту, призначеними діяти як «національна гвардія» Австрії та Угорщини, відповідно.
Єдине командування австро-угорськими військами було доручено імператорському уряду у Відні, хоча адміністрація Угорського королівства мала можливість мобілізувати гонвед самостійно, для цього було достатньо повноважень у парламенту Будапешта. Що стосується бюджетних питань, Австрія та Угорщина розподіляли витрати на «імператорські і королівські» частини пропорційно кількості офіцерів, які були «підпорядковані» кожному з двох королівств, що складали основу Імперії, враховуючи, що Австрія здійснювала свої панування над територіями італійської, словенської, чеської, польської та української національностей, тоді як Угорщина над словаками, хорватами та румунами. Широка етнічна та релігійна різноманітність Імперії відбилася на складі армії, де хоча офіцерський корпус складався переважно з католиків (майже 80 % офіцерів), існували також меншини протестантських офіцерів, православних християн і навіть євреїв.:::::::::Докладніше