Приймак (родина)

Прийма́к, зменшено-пестлива форма приймаче́нько, у випадку жінки прийма́чка — стороння людина, прийнята в родину на певних умовах. В українському контексті існує два визначення терміна:

• чоловік, прийнятий у дім дружини^[1]. У цьому значенні в західних областях вживалося також слово при́ста́ш^[2].
• хлопець/дівчина, яких усиновили/удочерили й які, відповідно, живуть та виховуються у прийомній родині^[1].

Приймаки, принаймні у XVIII — другій половині XIX ст., були таких видів:

1. з волі батьків (з примусу);
2. за бажанням;
3. на запрошення.

У першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника. Зять не був головою в сім'ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. У третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім'ї. Тоді ним ставав зять. За бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою^[3]. В цілому ж ставлення до приймака зумовлювалося як тією роллю, яку він відігравав у господарстві, так і певними нормами звичаєвого права, що захищали його інтереси^[4].

У Галичині приймаками також називали молоду пару, — як правило, без землі, а нерідко й без батьків, яких бездітна пара в літах брала до себе. При цьому приймаки зобов'язувалися доглядати людей, що дали їм притулок, а в разі їхньої смерті успадковували майно^[5].

Серед лемків приймаками вважали лише сиріт, яких брали на утримання. Там же, а також у Поліссі практикувалося так зване багатоприймацтво: кілька дочок приводили на подвір'я батьків своїх чоловіків. Це траплялося переважно тоді, коли батьки не мали синів^[5][6].

Є чимало сюжетів в українському фольклорі, де приймаки висвітлюються в основному негативно. В народній уяві приймак — це здебільшого бідолашний, якому варто поспівчувати^[7].

Тому й склалося прислів'я: «Приймацький хліб — собацький», а коли бачили собаку без хвоста, то казали на нього: «У приймах був».

Щоправда, якщо приймакові вдавалося настояти на своєму, то примовляли: «Оце приймак — усім хвоста повідкушує!».

• Прийомна сім'я
• Пасинок

• Глиняний В. П. Правове становище заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу.
• Пономарьов А. Сімейні звичаї та обряди // Українська минувшина: Ілюстрований етногрічний довідник / За редакцією А. Пономарьова. — Київ 1993.
• Лозко Г. Весільна обрядовість // Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995. — С. −303.

• Прийми // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1490. — 1000 екз.
• Приймак // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

У Вікісловнику є сторінка приймак.

• Приймак. УКРЛІТ.ORG [Архівовано 20 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Трансформація родинного побуту на бойківщині в першій половині ХХ ст. Михайло Мельникович [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Історичні форми шлюбу на території України. Т. М. Кузнєцова
• Дитина, як архетип етнічної культури українців [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.]