Приморська область

Приморська область
Герб
Дата створення / заснування	31 жовтня (12 листопада) 1856
Офіційна назва	рос. Приморская область
Коротка назва	Приморська обл.
Країна	Далекосхідна республіка,  Російська СФРР,  Російська республіка і  Російська імперія
Столиця	Владивосток
Кількість населення	223 336 осіб[1]
На заміну	Маньчжурія
Час/дата закінчення	1922
Час/дата припинення існування	1922
Приморська область у Вікісховищі

43°07′00″ пн. ш. 131°54′00″ сх. д. / 43.116666666667° пн. ш. 131.9° сх. д. / 43.116666666667; 131.9

Приморська область (рос. Приморская область) — область на Далекому Сході Російської імперії, що включала Камчатку, Чукотку, Гіжигинський та Охотський округи уздовж узбережжя, частинину Надамур'я від впадання річки Уссурі до гирла річки Амура та Уссурійський край. Утворена в 1856. Головним містом Приморської області до 1880 був Ніколаєвськ, згодом — Хабаровськ, та з 1888 — Владивосток.

У 1856–1884 відносилася до складу Східноси­бір­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва, в 1884–1917 – При­амур­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва, в 1903–1905 у складі При­амур­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва відносилась до намісництва на Далекому Сході.^[2]

Законом ДСР від 6 листопада 1922 Приморську область перейменовано на Приморську губернію у складі Далекосхідної республіки.

Приморська область займала вузьку смугу східного узбережжя Сибіру, між 70° і 42° північної широти, від Льодовитого океану на південь до кордону Кореї. Північну межу її становив Льодовитий океан від Чаунської губи до Берингової протоки; на північному заході і заході межа між Приморською областю та Якутською проходила вододілом Станового хребта, між Приморською областю та Амурської — хребтом Джугдир, звідки сходила прямо на південь по відрогів Хінганського хребта до міста Хабаровська; межа від Китайської імперії тягнулася по річці Уссурі до озера Ханка, звідси на південь до Японського моря. Довжина Приморської області з півночі на південь доходить до 4000 верст, середня ширина — 350 верст, звужуючись місцями по узбережжю Охотського моря поблизу Аяна до 40 верст і розширюючись на крайній півночі уздовж узбережжя Льодовитого океану до 1000 верст. Східна і південно-східна кордону вздовж узбережжя Великого океану мали берегову лінію в 14950 верст.

Приморська область містила в собі Чукотську землю, Камчатський півострів, Командорські острови, Гіжигинський та Охотський округи, частину Надамур'я від впадання річки Уссурі до гирла річки Амура та Уссурійщину з Муравйов-Амурським півостровом. Острів Сахалін, що належав раніше до Приморської області 1884 року відділений від неї в якості особливого відділу.

Площа Приморської області — 1 629 424 кв. верст, в тому числі великі озера — 7729 кв. верст. За площею Приморська область серед сибірських губерній і областей посідала третє місце, поступаючись тільки Якутській області та Єнісейській губернії.

Від початку область мала поділ на 3 округи:

• Гіжи­гін­ська округа (від заснування),
• Пе­тро­пав­лов­ська округа (від заснування),
• Уд­ська округа (1857 року передано з Якутської області),
• Охотський округ (виділена з Якутської області 1858 року),
• Ніколаєвський округ (утворена 1858 року),
• Софієвський округ (утворена 1858 року),

У 1868 утворені Сахалінський, Аввакумовський, Суньфунський, Сучанський, Уссурійський і Ханкайський округа.

На 1870 в Приморській області було 4 міста: Ніколаєвськ, Охотськ, Петропавловський Порт і Софійськ.

У 1875 Сахалінський округ розділено на Південно-Сахалінський і Північно-Сахалінський округи.

У 1880 утворений Південно-Уссурійський округ, що утворений замість скасованих Аввакумовського, Суйфунського, Сучанського і Ханкайського округів.

У 1884 Сахалінський острів було виділено в самостійну адм.-тер. одиницю під керуванням начальника острова. Таким чином Приморська область позбулася Південно-Сахалінського і Північно-Сахалінського округів.

У 1888 утворені Анадирський і Командорський (на Командорських островах) округи.

У 1889 утворено особливу округу Уссурійського козацького війська, початково розділену на 3 ділянки.

У 1896 Софійська округа перейменована на Хабаровську через перенесення центру з Софійська до Хабаровська.

У 1898 село Нікольське перетворено на місто Нікольськ-Уссурійський (тепер Уссурійськ).

У 1902 округи області перейменовані на повіти. Тоді Приморська область мала у складі:

• Анадирський повіт,
• Гіжигінський повіт,
• Командорський (Командорських островів) повіт,
• Охотський повіт,
• Петропавлівський повіт,
• Удський повіт,
• Хабаровський повіт,
• Південно-Уссурійський повіт;
• земля Уссурійського козацького війська.

У 1909 зі складу області виділена самостійна Камчатська область з Петропавлівським, Охотським, Гіжигінським, Анадирським і Командорським повітами; і Південно-Уссурійський повіт було розділено на три: Іманський, Нікольсько-Уссурійський і Ольгінський.

Поділ на 1909:

• Іманський повіт,
• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгінський повіт,
• Удський повіт, - 1914 року передано до Сахалінської області,
• Хабарівський повіт,
• землі Уссурійського козацького війська:
  • Бікінський станичний округ,
  • Гленовський станичний округ,
  • Гродековський станичний округ,
  • Донський станичний округ,
  • Платоно-Александровський станичний округ,
  • Полтавський станичний округ.

ДСР у листопаді 1920 передала Іманський і Хабаровський повіти до новоствореної Приамурської губернії

Поділ на 1920-1922:

• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгинський повіт,
• округа Уссурійського козацького війська.

В жовтні — на початку листопада 1922 Приморську область поділено на 2 повіти (Нікольськ-Уссурійський і Спаський) і 4 райони (Ольгинський, Посьєтський, Прикордонний, Сучанський); округу Уссурійського козацького війська було скасовано.^[2]

За переписом 1897, у Приморській області мешкало 220557 осіб, в тому числі 150826 чоловіків і 69731 жінок; на 100 чоловіків припадало лише 46 жінок; за винятком острова Сахалін (де на 100 чоловіків 37 жінок), ніде в Росії такого співвідношення не існувало). На 1 кв. версту припадало лише 0,13 мешканців; рідше була населена в Сибіру лише Якутська область (0,07 жителів на 1 кв. версту). Міського населення (в 6 містах) 50523 (40940 чоловіків і 9583 жінок), або 22, 9 % всього числа мешканців: у Владивостоці 29 тисяч, в Хабаровську 15 тисяч, в Ніколаєвську 5 тисяч; в інших трьох містах, взятих разом, менше 1000 мешканців. Якщо виключити з неміського населення війська і корінних, напівдиких мешканців краю, що займаються лише полюванням і рибальством, то залишається не більше 45 % сільського продуктивного населення. Особливо слабо населена північна частина області, на північ від Амура, де на просторі 1346905 кв. верст мешкає 50417 осіб, тобто на кв. версту 0,04 душі; в південній частині (170140 мешканців) на кв. версту припадає 0,3 людини. І це рідкісне населення з'явилося в краї недавно. До приєднання Амурського краю до Росії тут було, за винятком небагатьох російських постів на Амурі і по березі моря, лише кілька тисяч бродячих інородців та невелике число китайських втікачів (так званих манз).

Початок заселення краю східноєвропейськими слов'янами відноситься до 1855, коли в пониззі Амура, між постами Миколаївським і Маріїнським, в 5 слов'янських селищах було поселено 51 родина селян з Іркутської губернії.

Після заняття Амурського краю розпочато було примусове переселення на річку Уссурі забайкальських козаків, частина яких у 1879 році переведена на прикордонну з Китаєм лінію на південь від озера Ханка. Після того на Амур були відправляєми переселенці з внутрішніх губерній Європейської Російської імперії (переселення). Заселення краю йшло повільно, головним чином внаслідок незручностей сухопутної подорожі через весь Сибір. З 1883 року, коли почалося перевезення переселенців морським шляхом з Одеси до Владивостока, заселення області пішло успішніше. У 1880 році в Уссурійсько-Амурському краї налічувалося приблизно 50000 осіб, у тому числі 27000 східноєвропейських слов'ян; у 1891 році населення доходило до 85000 осіб, з яких східноєвропейських слов'ян було 57000, корейців 13000, китайців близько 8000, американців, іноземців-європейців, японців 600, корінних мешканців 6500 тощо. Таким чином, за цей проміжок часу населення збільшилося на 70 %; число східноєвропейських слов'ян зросла понад ніж удвічі (тепер вони становлять в південній частині області більш 2/3 всього числа мешканців), число корейців — на 80 %; число китайців почала зменшуватися внаслідок зворотнього переселення їх у межі Китаю. Всього в 1891 році східноєвропейських слов'ян (селян-козаків, війська і міських обивателів) налічувалося в області 64500 (54,3 %), корейців 13000 (10,8 %), китайців 7900 (6,6 %), різних іноземців разом з японцями 600, корінних мешканців різних племен (рахунком до 15) 34000 (28,3 %).

Східноєвропейське слов'янське населення зосереджено головним чином в Південно-Уссурійському краї, на низинному просторі між озером Ханка і Японським морем, в долинах річок Суйфуна, Лефу, Сучана і по озеру Ханка. Тут нерідкі східноєвропейські слов'янські селища в 100 і більше дворів. Потім східноєвропейські слов'янські селища є ще: козацькі — на правому березі Уссурі, селянські — по правому березі Амура і поблизу гавані Святої Ольги; крім того, східноєвропейські слов'яни в незначній кількості живуть в містах північної частини області — Охотську та Гіжигинську, а також на Камчатці.

З інородців у південній частині Приморської області живуть гольди (нанайці), ольчі або мангуни (ульчі), орочі (або орочони^[3]) і гіляки (нівхи). У північній частині області, на північ від Амура, східноєвропейські слов'яни становлять 21,4 % населення; інші 78,6 % — інородці. Східноєвропейські слов'яни живуть в прибережних містах і містечках, інородські племена розсіяні по всьому простору краю. На крайній півночі від Анадирі до Льодовитого океану і від Колими до Берингової протоки кочують чукчі числом 12000, що поділяються за родом занять на приморських, або так званих біломорських (живуть уздовж узбережжя Льодовитого океану і займаються ловом риби та боєм тюленів і моржів), оленячих (кочують трохи південніше перших і займаються оленеводством) і міняйл зайнятих міновою торгівлею. Останні служать посередниками між інородцями Чукотської Землі і американцями, для чого перепливають на своїх байдарках Берингову протоку. Все чукчі живуть в рухомих юртах з оленячих шкур; багато з них хрещені.

Національний склад у 1897 році^[4]:

Простір і населення Союзу РСР (Приморська область) (за даними перепису 28 серпня 1920 року і по обчисленню на 1 січня 1925 р).^[5]

Приєднання Приморської області до Московського царства почалося з північної її частини. Ще в першій половині XVII сторіччя сибірські козаки, рухаючись на схід і підкоряючи на шляху інородні племена, опинилися в межах нинішньої Приморської області. Так, 1630 року козаки заснували острог в Тауйську; у 1635 року козак Василь Поярков вийшов з гирла Амура в Охотське море; через 1637 року козак Семен Шелковніков піднявся на північ до річки Охоти та поставив біля її гирла зимівник; у 1649 році на цьому місці був побудований Косий острожек. У 1648 році козак Семен Дежньов вийшов на човнах з гирла річки Колими в Льодовитий океан і, обійшовши Чукотський ніс, спустився на південь до північній частині Камчатки; в 1649 році він заснував Анадирський острог. У 1697 році якутський козак Володимир Атласов побудував Нижньо-Камчатський острог.

З часів Петра І край став заселятися росіянами. З сибірських селян були виписані мисливці для поселення в Охотському і Камчатському острогах; туди ж були переведені козаки з Якутська; нарешті, ті ж остроги були зроблені місцями для заслання засуджених на каторжні роботи. Хутрові багатства Камчатки залучили туди російських купців і промисловців; але з 1779 року, коли почала діяти Російсько-американська компанія, що користувалася торгово-промисловою монополією, російські купці залишили край.

У 1783 році Камчатка була віднесена до Охотської області, що входила до складу Іркутського намісництва. У 1803 році Камчатка була виділена в особливу область, центром управління якої в 1849 році зроблили Петропавлівський порт. В цей час до Камчатської області відносилися всі володіння Росії на узбережжі Східного океану, за винятком Охотського округу, приєднаного до Якутської області. Заняття росіянами Надамурщини почалося заснуванням капітаном Невельським в 1850 році Петровського зимів'я на березі Охотського моря, в 30 верстах від гирла Амура. У тому ж році в самому гирлі річки лейтенант Бошняк заснував Миколаївський пост. У 1853 році були засновані посади Маріїнськ на Амурі і Олександрівський на березі Татарської протоки. У 1854 році в гирлі Амура для захисту російських володінь від нападів китайців були переведені забайкальські козаки і один лінійний батальйон.

Подальші дії по закріпленню за Росією Амурщини були припинені через Кримську війну; але вже в 1856 році з приморських частин Східного Сибіру разом з Камчаткою була утворена нова Приморська область.

У 1857 році в низов'ях Амура було побудовано 11 козацьких станиць, і зі складу області була виділена нинішня Амурська область з центром в Благовіщенську. 31 жовтня 1857 року в склад Приморської області з Якутській області було передано Удський (Охотський) край.

У 1858 році до складу Приморської області увійшло все знову придбане за Айгунською угодою простір на лівобережжі Амура; центром управління областю зроблено місто Миколаївськ, де, з Петропавлівська було переведено флот. Того ж року було засновано село Хабарівка, а в 1859 році закладено Софійськ. У 1860 році графом Ігнатьєвим було укладено з Китаєм Пекінський трактат, за яким до Росії від Китаю відійшли землі між правим берегом Амура, річкою Уссурі і Японським морем — були в основному сформовані сучасні обриси кордону з Китаєм. До Приморської області за Пекінською угодою було приєднано Уссурійський край.

Воєнний губернатор Приморської області одночасно був командиром портів Східного океану і Сибірської флотилії, в його віданні були російські острівні території на Тихому океані. З 1871 головним портом на Тихому океані став Владивосток - резиденція головного командира портів Східного океану.^[2]

Після підписання Петербурзької угоди 1875 до Примоської області увійшов весь Сахалінський острів, який у вересні 1875 за тимчасовими правилами «Про військове і цивільне управління на острові Сахаліні» Сахалінський округ було розділено на Південно-Сахалінський і Північно-Сахалінський округи.^[2]

У 1880 році обласне управління було переведено з Миколаївська до Хабаровки, а зі складу області виділено Муравйов-Амурський півострів з Владивостоком і Руським островом, що утворили окреме Владивистоцьке воєнне губернаторство.

У 1884 році засновано Приамурське генерал-губернаторство, до складу якого увійшли Приморська, Амурська і Забайкальська області та Сахалін; в тому ж році Сахалін було вилучено з відання губернатора Приморської області. У 1888 році Владивостоцьке військове губернаторство було знову приєднано до Приморської області та обласне управління перенесено до Владивостока.

1889 року створено Уссурійське козацьке військо в складі Приморської області, для якого утворено особливу округу Уссурійського козацького війська, початково розділену на 3 ділянки.^[2]

З 1-й половини 1880-х років здійснювалися морські перевезення переселенців з Одеси з українських губерній на судах Добровільного флоту. Тоді почалося активне землеробцтво, розвивалися лісогосподарство, морський звіробійний і риболовний промисли, видобувна промисловість, морський транспорт. Швидкий економічний зріст був спричинений режимом вільної торгівлі (порто-франко), що тривав до початку 1900-х років і остаточно скасований лише 1909 року.

1896 центр Софійської округи перенесено міста Хабаровськ, тому округ почав називатися Хабаровським, а місто Софійськ стало селом. 1898 року село Нікольське було перетворено на місто Нікольськ-Уссурійський (тепер Уссурійськ).

Відкрито рух у 1897 рух Уссурійською залізницею з Владивостока на Хабаровськ; у 1900 - залізничною лінією Нікольськ-Уссурійський - Гродеково; у 1903 - залізничною ділянкою Гродеково - Прикордонна; після завершення будівництва Китайсько-Східної залізниці у 1903 році встановився залізничне сполучення з рештою Російської імперії через місто Харбін і Маньчжурію.

1902 року округи Приморської області перейменовані на повіти. 1909 зі складу області виділена самостійна Камчатська область.

1914 Удський повіт передан в Сахалінську область.

У 1914 році Удський повіт Приморської області було приєднано до Сахалінської області.

Лютневої російської революції 1917 влада в Приморській області перейшла до призначеного Тимчасовим урядом Приморському обласному комісарові. Постановою Тимчасового уряду в серпні 1917 статус міста отримали Спаськ, Іман та Ольга (поселення Святої Ольги).^[2]

Радянська влада більшовиків встановлена в листопаді 1917 - березні 1918 року.

На початку червня 1918 війська осавула І.П. Калмикова та підполковника М.В. Орлова ввійшли в область з Маньчжурії. 29 червня 1918 року частини Чехословацького корпусу скинули радянську влада у Владивостоці в ході повстання Чехословацького корпусу, після чого, в середині серпяні 1918, у Примор'я ввійшли союзні французькі, американські, англійські, японські та інші війська. Владивосток став резиденцією Тимчасового уряду автономного Сибіру (отримав підтримку Приморської обласної земської управи), якому протистав Тимчасовий верховний правитель Росії генерал-лейтенант Дмитро Хорват. Тому у вересні 1918 року влада перейшля до Тимчасового сибірського уряду, уповноваженим якого став Дмитро Хорват. У листопаді 1918 року область перейшла під контроль Омського уряду. Восені 1918 розгорнувся більшовицький партизанський рух на чолі з Військовою радою партизанської армії. У січні 1920 влада формально перейшла до Тимчасового уряду Приморської обласної земської управи під гна чолі з есером О.С. Медведєвим. На початку квітня 1920 року з усіх іноземних військ лишилися винятково японські війська.^[2]

У листопаді 1920 року сусідня Сахалінська область була окупована японськими військами й її територія юридично була передана до складу Приамурської області Далекосхідної республіки.

У листопаді 1920 - травні 1921 Приморська область входила до складу Далекосхідної республіки (ДСР), а уряд Приморської обласної земської управи діяв, як її регіональний орган.

Постановою уряду ДСР від 22 листопада 1920 Іманский і Хабаровський повіти були передані до складу новоствореної Приамурського губернії. У 1920-22 область ділилася на 2 повіти (Нікольськ-Уссурійський і Ольгинський) і округу Уссурійського козацького війська.

Після взяття влади в травні 1921 Тимчасовим Приамурським урядом на чолі з С. Д. Меркуловим Приморську область було проголошено особливим державним утворенням, що в історіографії нерідко іменується «Чорним буфером».^[2]

У 1921-22 в Приморській області більшовики почали партизанський рух і бойові дії Народно-революціонною армією ДСР військ Тимчасового Приамурського уряду і Приморської земської раті, які більшовики нарекли «білоповстанцями».

В результаті Приморської операції 1922 року війська Земської раті зазнали поразки, і 25 жовтня 1922 Приморську область приєднали до більшовицької ДСР. В кінці жовтня - початку листопада 1922 Приморську область поділено на 2 повіту (Нікольськ-Уссурійський і Спаський) і 4 райони (Ольгинській, Посьєтський, Прикордонний, Сучанський); округу Уссурійського козацького війська скасовано. Законом ДСР від 6 листопада 1922 Приморську область перейменовано на Приморську губернію.^[2]

• 
  Іркутське намісництво в 1792 році
• 
  Іркутська губернія в 1808 році
• 
  Східний Сибір
• 
  Карта Надамур'я 1851 року
• 
  Приморська область в 1899 році
• 
  Приморська область в 1913 році

Корейці займають південно-західну частину Уссурійського краю, в околицях Посьєтської затоки і на Маньчжурському кордоні, а крім того, живуть в небагатьох селах в Південно-Уссурійському краї і окремими фанзами (господами) по Уссурі, поблизу Хабаровська. Вони вважаються російськими підданими; деякі з них хрещені і займаються землеробством.

Між Анадир'ю та Охотским морем, а також по північно-східному узбережжю цього моря і в північній частині Камчатки живуть коряки; на узбережжі Охотського моря кочують ще дрібні тунгуські племена (евенки), що займаються оленярством, на Камчатці — камчадали (ітельмени) і ламути (евени).

Середина південної частині Приморської області заселена переважно китайцями, частиною осілими, частиною бродячими, а також інородцями, які в північній частині області є головним контингентом населення. У глухих місцях краю китайці живуть окремими фанзами (гоподами) і займаються землеробством, торгівлею, полюванням, добуванням морської капусти, ловом трепангів, таємним видобутком золота та іншим. Вони не визнають російського уряду, підкоряються китайським чиновникам і керуються місцевими виборними окружними старшинами. Особливо багато китайців у Владивостоці, де в їх руках вся роздрібна торгівля, а також в селі Микільському.

• Шелехов, «Первое странствование из Охотска по Вост. округу» (1793);
• Тихменев П. А. «Историческое обозрение Росс. Амер. Комп.» (I—II, 1861—63);
• Миддендорф, «Путешествие по северной и восточной Сибири» (1862—69);
• Маак, «Путешествие по долине реки Уссури» (1861);
• Венюков, «Путешествие по окр. русской Азии»;
• Максимов, «На Востоке» (1864);
• Плаксин, «Приморская область» («Военный сборник», 1869, № 12);
• «Труды Сибирской экспедиции Имп. Русского географического общества» (1868—74);
• Венюков, «Опыт. военн. обз. русск. гран. в Азии» (1873);
• Боголюбский, «Очерк Амурского края» (1876);
• Венюков, «Россия и Восток» (1877);
• Невельской, «Подвиги русских морских офицеров на крайнем Востоке» (1878);
• Буссе, «Указатель литературы об Амурском крае» («Известия Императорского Русского географического общества», XVIII, 1882);
• Шренк, «Об инородцах Амурского края» (1883);
• Пржевальский, «Путешествие в Уссурийский край» (1870);
• Шперк, «Россия дальнего Востока» («Записки Императорского Русского географического общества по общей географии», XIV, 1885);
• «Краткий очерк Приамурского края по официальным данным» (1885);
• «Путеводитель к путеш. Его Имп. Высота Наследника Цесаревича» (1891);
• Грум-Гржимайло, «Описание Амурской области» (1894);
• Слюнин, «Экономическое положение инородцев северо-восточной Сибири» («Известия Императорского Русского географического общества», XXXI, вып. 2, 153—186, 1895);
• Унтербергер П. Ф. Приморская область, 1856—1898 гг.: Очерк. — СПб, 1900.
• Крюков, «Очерк сельского хозяйства Приморской области»;
• Слюнин, «Промысловые богатства Камчатки, Сахалина, Командорских островов»;
• Памятная книжка Приморской области на 1908 год. Владивосток, 1907 [Архівовано 13 вересня 2018 у Wayback Machine.]

• Никольский А. М. Приморская область // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Библиотека Царского Села [Архівовано 13 жовтня 2021 у Wayback Machine.](, книги по истории Приморской области (Памятные книжки), PDF)

• 
  Герб області (вид. МВС, 1880)
• 
  Герб області (вид. Сукачова, 1878)
• 
  Герб Хабаровська (Вінклер, 1899)
• 
  Сучасний малюнок герба області (2000-ті роки)

На іноземних мовах

• Schrenck, «Reis. u. Forsch. im Amur-Lande» (1858—60);
• Radde, «Reisen im Süd. v. Ost-Sibir.» (1862—63);
• Schmidt, «Reisen im Amur-Lande. Bot. Th.» («Mem. Ac. d. Scien. Petersb.», сер. VII, т. XII, 1869);
• Taczanowski, «Faune ornith. de la Sib ér. Orient.» (1893);