Рада Національностей Верховної Ради СРСР

Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР
Голова	Роки
Шверник Микола Михайлович	1938–1946
Кузнецов Василь Васильович	1946–1950
Шаяхметов Жумабай	1950–1954
Лацис Віліс Тенісович	1954–1958
Пейве Яніс Вольдемарович	1958–1966
Палецкіс Юстас Ігнович	1966–1970
Насриддінова Ядгар Садиківна	1970–1974
Рубен Віталій Петрович	1974–1984
Восс Авґустс Едуардович	1984–1989
Нішанов Рафік Нішанович	1989–1991

Рада Національностей Верховної Ради СРСР (рос. Совет Национальностей Верховного Совета СССР) — друга за згадуванням^[1] у радянських конституціях 1924-го^[2], 1936-го^[3] та 1977-го^[4] років палата радянського парламенту в 1924–1991 роках; репрезентувала федеральні й автономні складові частини Радянського Союзу.

Після довгої політичної боротьби, утворена в 1924 році як одна з двох палат Центрального виконавчого комітету СРСР (друга — Рада Союзу), з 1936-го року — палата Верховної Ради СРСР. У Раді Національностей представлені союзні республіки — кожна 32 депутатами (до 1966 — 25), автономні республіки — 11, автономні області — 5, автономні округи — 1, які обираються на 4 роки. Рада національностей збиралась двічі на рік на короткі сесії одночасно з Радою Союзу Верховної Ради СРСР, з якою також відбувались спільні засідання. Раду Національностей очолював голова, який мав 4 заступників; існувало кільканадцять постійних комісій. Рада Національностей теоретично рівноправна палата з Радою Союзу і для схвалення законопроєкту потрібна її згода. На випадок розходжень між палатами (що виключене, бо всі рішення наперед ухвалені в ЦК КПРС) для узгодження мала б утворюватися паритетна міжпалатна комісія.

5 вересня 1991 Рада Національностей була ліквідована, на зміну їй була утворена Рада Республік Верховної Ради СРСР^[5].

Рада Національностей була однією з двох рівноправних палат Верховної Ради СРСР, поряд з Радою Союзу.^[6] Любий закон СРСР вважався затвердженим тільки в тому разі, якщо він був прийнятий обома палатами.^[6] До складу Ради Національностей входила рівна кількість депутатів від кожної союзної республіки, незалежно від кількості населення в даній республіці.^[6] У порівнняні, Російська Федеративна Республіка з населенням у 109 міліонів на 1940 рік мала в Раді Національностей стільки ж голосів, скільки й Туркменська Республіка з населенням в 1 міліон 250 тисяч.^[6] За вимогою навіть однієї союзної республіки Верховна Рада СРСР зобов'язана була скликати позачергову сесію.^[6]

Посилання

↑ Формально першої і другої палати не було, бо Рада Союзу і Рада Національностей формально були рівноправні.
↑ Конституція СРСР 1924-го року (рос.). Архів оригіналу за 14 березня 2008. Процитовано 26 квітня 2008.
↑ Конституція СРСР 1936-го року (рос.). Архів оригіналу за 11 листопада 2007. Процитовано 26 квітня 2008.
↑ Конституція СРСР 1977-го року (рос.). Архів оригіналу за 2 березня 2008. Процитовано 26 квітня 2008.
↑ Закон СРСР № 2392-1 (рос.). Архів оригіналу за 13 липня 2010. Процитовано 26 квітня 2008.
↑ ^а ^б ^в ^г ^д П'ясковський, А. (12.09.1940). Розв'язання національного питання в СРСР. zbruc.eu. Вільна Україна. Архів оригіналу за 11.07.2025. Процитовано 11.07.2025.