Райзінг Стар (печера)
Печерна система Райзінг Стар (англ. Rising Star, також відома як Вестмінстер/Westminster або Імпайр/Empire, у текстах українською іноді зветься за буквальним перекладом: Висхідна зірка) розташована в доломітових горах Малмані, у долині річки Блубанк в Південній Африці, в місцевості відомій у ПАР як Колиска людства, приблизно у 800 метрах[1] (за іншими даними 2,2 км)[2] на південний захід від іншої знаменитої печери, Сварткранс, визнаної ЮНЕСКО об'єктом Світової спадщини.[3] З 2013 року в доти не дослідженій камері печери, що отримала назву Діналеді, почали знаходити скам’янілі рештки гомінін, які у 2015 році були описані під назвою Homo naledi.[1] Назви частин печерного комплексу У 1980-х роках назви Імпайр, Вестмінстер і Райзінг Стар використовувалися як синоніми щодо відомої на той момент частини печерного комплексу.[4] (Рис.2 на ст.7 у статті Джона Хоукса і співавторів містить докладну схему шахт і камер Райзінг Стар.) До камери Dragon's Back (Спина Дракона) веде 10-метрова шахта, що називається Superman's Crawl (лаз Супермена), оскільки більшість людей можуть пройти, лише тримаючи одну руку щільно до тіла, а іншу витягнувши над головою, подібно до Супермена в польоті.[3][5] Назву ця камера отримала через уламок скелі (діам. 15 м), що колись обвалився в печеру від її склепіння і по якому, як по шпичастій спині чудовиська, дослідники мусять дертися далі. Наступна, розвідана вже в 2013 році, камера Dinaledi відділена ще однією вузькою шахтою протяжністю 12 м і шириною всього 20 см. Топонім камера Діналеді (що включає слово «зірки» мовою сото) і назва виду, наледі (на сесото означає «зірка»), були присвоєні членами експедиції, пов'язуючи нововідкритий вид і розташування камери в печерному комплексі Райзінг Стар.[1][5] Остання розвідана палеоантропологами камера печерного комплексу, Lesedi (Світло мовою сото,[6] хоча денне світло туди потрапити не може і, згідно з дослідженнями, не потрапляло і в часи Гомо наледі), відкрита експедицією Лі Бергера в перший сезон розкопок в листопаді 2013 р. Вона сполучена з Діналеді через ряд камер і шахт. Історія дослідженьВражаючі розміри печери та відносна близькість до Йоганнесбургу зумовили інтерес до неї спелеологів, які бували там з 1960-х років з дослідницькою та рекреаційною метою.[3] Печера була досліджена в 1980-х роках Клубом спелеологічних досліджень (SEC), місцевим відділенням Південноафриканської спелеологічної асоціації (SASA).[4] Відкриття скам'янілостей у камері Діналеді 13 вересня 2013 року, досліджуючи печерну систему Райзінг Стар, спелеологи Рік Хантер (англ. Rick Hunter) і Стівен Такер (англ. Steven Tucker) з Клубу спелеологічних досліджень (SEC) знайшли вузьку, вертикально орієнтовану шахту, «димову трубу» розміром 12 м завдовжки із середньою шириною 20 см.[3][5][7][8] За нею Хантер виявив камеру, що розташована на глибині 30 м від рівня входу (U.W.101[9] або UW-101 за номенклатурою Університету "Вітс", камера Діналеді), її поверхня була всіяна кістками. 1 жовтня фотографії з того місця були показані Педро Бошоффу і Лі Бергеру, вченим Вітватерсрандського Університету (відомий також як "Вітс").[7][10] Розташування кісток, а також кілька оглядових кілочків свідчать про те, що «хтось уже був там» кілька десятиліть тому.[3][5] Це наштовхнуло дослідників на думку, що кістки могли належати спелеологу, який потрапив у камеру раніше і не зміг вийти з неї живим.[3] Розкопки 2013 та 2014 роківЛі Бергер, який на той момент був зайнятий дослідженням решток відкритого ним австралопітека седіба у місцевості Малапа, зрозумів важливість знахідки і організував експедицію в Райзінг Стар, яка почалася 7 листопада 2013 року.[10] Експедицію фінансували Національний дослідницький фонд Південної Африки і Національне географічне товариство.[11][12] З огляду на важкодоступність камери Діналеді, Бергер оголосив кастинг і залучив шість палеоантропологинь, які мали достатню підготовку і могли пройти крізь отвір лише 18 см завширшки (найвужча ділянка на шляху до Діналеді).[13] Це Ханна Морріс, Марина Елліотт, Бекка Пейксотто, Алія Гуртов, Ліндсей Івз та Елен Фойеррігель.[14] Вони отримали прізвисько підземних астронавток.[15] .jpg) Камера Діналеді була частково розкопана цими шістьма учасницями експедиції протягом листопада 2013 року. У листопаді 2013 року знайдено та каталогізовано понад 1200 викопних решток,[16] що представляють принаймні десяток індивідуумів.[17] Станом на літо 2014 року в печері не були виявлені лише 20 із 206 кісток людського тіла.[18] До квітня 2014 року знайдено 1754 кісткових фрагментів.[19] Пошарове розміщення кісток у насичених глинами відкладеннях свідчить про те, що вони накопичувалися протягом тривалого періоду часу, можливо, століть.[3][5] 20 лютого 2014 року Рік Хантер, Лі Бергер, Джон Хоукс, Алія Гуртов і Педро Бошофф повернулися до Райзінг Стар, щоб оцінити друге потенційне місце розкопок. Позначене як UW-102 (або U.W.102, також відоме як камера Леседі),[9] воно знайдене спелеологами Ріком Хантером і Стівом Такером в останній день першої експедиції. Обмежені розкопки почалися в квітні 2014 року.[19][20] Там знайдені фрагменти ще принаймні трьох кістяків (дорослі і дитячий). Станом на вересень 2015 знайдені скам'янілі рештки принаймні 15 індивідів — старих, молодих і дітей.[1][3] Близько 300 фрагментів кісток зібрані з поверхні камери Діналеді і ще 1250 з розкопу на ділянці 3 (див. схему камери).[5] Рештки включають черепи, щелепи, ребра, зуби, майже повні набори кісток стопи, руки і внутрішнього вуха. Розкопано лише один квадратний метр печерної камери; інші рештки все ще можуть бути там. Це найбільша за кількістю кісткового матеріалу знахідка для палеоліту в Південній Африці і одна з найбільших пам'яток цієї епохи в світі.[1][3] Семінар, присвячений знахідці, за участю 54 місцевих і міжнародних вчених відбувся в травні 2014 року в Університеті Вітватерсранда.[3][19][21] Ще майже півтора роки кропіткого аналізу передували публікації 10 вересня 2015 року, в якій скам'янілості були оприлюднені та названі Homo naledi.[1][5] 15 часткових скелетів, знайдених у невеликій підземній камері, сильно звужують коло припущень щодо обставин їхнього походження. Палеоантрополог Джон Д. Хоукс з Університету Вісконсину у Медісоні, який є членом команди, заявив наступне. Наукові факти свідчать про те, що всі знайдені в печері кістки є рештками гомінін (за винятком кісток однієї сови), не мають слідів хижацтва, як немає і хижаків, які б у такий спосіб накопичували б лише рештки гомінін; кістки там не з'явилися одномоментно. Немає доказів того, що каміння чи осад падали в печеру з будь-якого отвору на поверхні; немає доказів того, що вода затікала в печеру, заносячи в неї кістки.[5][22][23] Хоукс веде до висновку, що найкращою гіпотезою є навмисне поховання в печері цих решток іншими представниками виду.[24] Бергер та співавтори припускають, що «ці люди були здатні до ритуальної поведінки». Вони припускають, що розміщення мертвих тіл у печері було ритуальною поведінкою, ознакою символічного мислення.[25] «Ритуал» тут означає навмисну та повторювану практику (утилізація мертвих тіл у печері), а не якийсь тип релігійного ритуалу.[26] Їхня гіпотеза була піддана критиці через її малоймовірність і недостатню доведеність.[27][28] Так само сумнівними видаються твердження про використання вогню представниками Гомо наледі та згадки про їхнє мистецтво. Викликає суперечки і датування знахідок. ДатуванняГеологи підрахували, що печера, в якій виявлені скам’янілості, не старша за три мільйони років,[26] а вік кам’яних напливів, що частково перекрили скам’янілі рештки, оцінили від 236000 до 414000 років тому.[29] Дослідження, яке включало статистичну реконструкцію еволюційних дерев гомінін на основі вимірювань черепа та зубів, спочатку показало, що найбільш ймовірний вік H. naledi — 912 тисяч років тому.[30][31][32] Втім, поточна оцінка сильно відрізняється від початкової:
Скам'янілості камери Діналеді з віком можливо лише 236000 років, з примітивним за розмірами та будовою ендокраном і ознаками розвиненого дереволазання виглядають як дивний анахронізм, адже в цей час у Південній Африці вже жили люди з набагато більшим мозком і практично сучасною зовнішністю.[29][33] Підсумки роботиПройшло майже 10 років від моменту відкриття і протягом цього часу команда дослідників Райзинг Стар публікували мозаїчні статті про ті чи інші нюанси анатомії нововідкритого виду. І лише напочатку літа 2023 з'явилася одразу серія препринтів з найбільш очікуваними результатами. Одночасно з препринтами підсумкових статей досліджень у Райзінг Стар Netflix показав документальний фільм Unknown: Cave of Bones (Невідоме: Печера кісток), в якому в популярній формі розказана історія відкриття Гомо наледі та точка зору авторів.[34] В той же час наукова спільнота відгукнулась на згадані підсумкові публікації розгромними колективними рецензіями. Лі Бергера та співавторів звинувачують у поширенні сенсаційних висновків, що недостатньо підкріплені доказами.[35] ГеологіяПечерна система Райзінг Стар розташована в долині річки Блубанк і має площу 250 × 150 м нанесених на карту проходів у ядрі відкритої складки, що полого опускається на захід (17°), і стратиграфічно прив’язана до 15–20-метрового строматолітового доломітового горизонту в нижніх частинах формації Монте-Крісто. Цей доломітовий горизонт в основному вільний від кремнію, але містить п'ять тонких (<10 см) шарів, які використовуються як маркери для оцінки відносного розташування камер в системі. Висота над рівнем моря — 1450 м для підлоги камери Діналеді. [36] Див. також
Примітки
|
||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
