Геоморфоло́гія (рос.геоморфология, англ.geomorphology, нім.Geomorphologie f) — наука про рельєфЗемлі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук.
Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі
О́стрів Коко́с або Коко́совий о́стрів (ісп.Isla del Coco) — один із найбільших незаселених островів Тихого океану, розташований за 550 км від західного узбережжя Коста-Ріки. Найближчою землею до острова є Галапагоські острови, розташовані за кількасот миль на південний захід[2].
Площа острова — 23,85 км², острів має приблизно прямокутну форму розмірами 8×3 км. Його периметр близько 21 км. Острів належить Коста-Ріці та адміністративно складає департамент № 10, один із 16 департаментів кантону Пунтаренас провінції Пунтаренас[3]. Острів відомий тим, що, згідно з поширеними легендами, на ньому було сховано кілька величезних скарбів, які так і не знайшли[4][5]..::::::::::::::::читати далі
Червоне озеро в Хорватії, недалеко від міста Імотський. 2014
Карстова вирва (англ.Sinkhole, а також сеноти, долини і т.п., різні терміни, які часто використовуються як взаємозамінні) — депресія або отвір в землі, викликаний обвалом поверхневого шару землі. Деякі з них викликані карстовими процесами, наприклад, хімічним розчиненням карбонатних порід, або суфозійними процесами. Вивченням карстових вирв займається карстознавство..::::::::::::::::читати далі
Хребет Менделєєва — підводне гірське пасмо у центральній частині Північного Льодовитого океану[6]. Простягається на 1500 км від острова Врангеля до центральної частини хребта Ломоносова. Відкритий у 1949 році радянською високоширотною повітряною експедицією та названий на честь Д. І. Менделєєва[6]. Назва «Хребет Менделєєва» збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики, іншу частину називають підняттям Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[7]. Схили хребта більш пологі й менш розчленовані ніж у хребта Ломоносова[8].::::::::::::::::читати далі
Матергорн (нім.Matterhorn, італ.Cervino) — гора у Пеннінських Альпах на кордоні Італії та Швейцарії. Ця сьома за висотою гірська вершина Альп розташована між швейцарським населеленим пунктом Цермат (кантон Валіс) та італійським населеним пунктом Червінія (область Валле-д'Аоста).
Матергорн має чотири стіни: північна височіє над долиною Цмут, південна дивиться на Червінію, східна та західна — відповідно на хребет Горне та гору Дент Дерен. Стіни розділяють чотири хребти: Гьорнлі (північно-східний), Ліон (південно-західний), Цмут (північно-західний) та Фург (південно-західний).
З 1581 року Матергорн був відомий як Мон Червін, пізніше як Монте Сільвіо (1647 р.) та Монте Сервіно (1680 р.). Назва Матергорн вперше з'явилася в 1682 році. Назва гори складається з двох німецьких слів: Matte — луг та Horn — вершина, пік.
Перші серйозні спроби піднятися на вершину почалися з 1857 року, в основному з італійського (південного) боку гори.
Внаслідок більшої складності південних маршрутів усі ці спроби зазнали невдачі. Лише в 1865 (14 липня) році партія у складі британців
Едварда Вімпера, Чарльза Хадсона, лорда Френсіса Дугласа, Дугласа Роберта Хедоу, француза Мішеля Кро та швейцарців батька та сина Пітерів Таугвальдерів змогли подолати вершину, використовуючи північний маршрут через хребет Гьорнлі.::::::::::::::::читати далі
Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі
Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь::::::::::::::::читати далі
Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.
Амазо́нська низовина́ (Амазонія) — це регіон в Південній Америці, найбільша низовина планети, яка має площу приблизно 5 млн км².
Регіон є з півночі Гвіанським плоскогір'ям, з заходу хребтами гір Анд, з півдня Бразильським плоскогір'ям і плато Мату-Гросу, зі сходу низовина має вихід до Атлантичного океану, в північній частині перетинається екватором.
Клімат — більшість території Амазонії розташована в екваторіальному і субекваторіальному типі клімату, де спостерігаються високі річні температури повітря це 25-28C і надмірна кількість вологи, дощі тут йдуть майже щодня. В деяких районах Амазонії випадає 3200 мм опадів за рік це переважно регіони які розташовані поблизу гір Анд, а так в переважній більшості територій опадів випадає від 1200 до 2400 мм/рік. Амазонська низовина має плоску форму, а тому через надмірне екваторіальне зволоження в даному регіоні накопичується велика кількість вологи і тече ряд великих і повноводних річок. Серед них виділяється одна велика ріка — Амазонка з її 500 притоками, до її басейну стікають річки, які належать 7 державам Південної Америки (Бразилія, Колумбія, Венесуела, Болівія, Еквадор, Гайана, Перу)..::::::::::::::::читати далі
Географічне розташування Маріанської западиниСхема утворення Маріанського жолоба.
Маріанський жолоб — океанічний жолоб на заході Тихого океану, найглибоководніший серед відомих географічних об'єктів.
Відкрила Маріанський жолоб 1875 року британська експедиція на судні «Челленджер». Рекордні дані про глибину отримано англійським судном «Челленджер» 1951 року. Відповідно до звіту, було зафіксовано глибину 10 863 м[11]. За результатами вимірювань, здійснених 1957 року під час 25-го рейсу радянського НДС «Витязь», найбільша глибина жолоба становила 11 022 м[11][12]. Дослідження 1995 року показали, що вона становить близько 10 920 м.[13]
Жолоб простягнувся вздовж Маріанських островів на 1500 км, має V-подібний профіль, круті (7-9°) схили, плоске дно шириною 1-5 км, яке поділено порогами на кілька замкнутих депресій. Тиск води біля дна сягає 108,6 МПа, що більш, ніж у 1000 разів перевищує нормальний атмосферний тиск на рівні Світового океану. Жолоб розташовується на межі двох тектонічних плит, у зоні розлому, де Тихоокеанська плита занурюється під Маріанську плиту.::::::::::::::::читати далі
У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[14][15]. .::::::::::::::::читати далі
Народився 14 листопада1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 1985—1987 роках стажистом-дослідником, у 1990—1997 роках асистентом, у 1997—2002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі
У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету.
М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с.
Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с.
Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с.
Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с.
Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с.
Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN0-444-81867-7.
Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007.
Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння.
.::::::::::::::::читати далі