Наталія Рашевська народилась 1893 року в родині офіцера С.О. Рашівського, загиблого при Порт-Артурі в ході російсько-японської війни. Наталя була другою дитиною, у неї був старший брат Володимир і молодша сестра Зінаїда (дружина Великого князя Бориса Володимировича Романова).[1]
У 1914 році Наталія закінчила драматичні курси при Петербурзькому імператорському театральному училищі і була прийнята в трупу Александрінського театру.[2]
У 1917—1918 роках грала на сцені петроградського Театру Незлобіна, в 1918 році відвідувала Театральну студію під керівництвом В. Е. Мейєрхольда. У 1918—1920 Н. С. Рашевська працювала в Театрі драми Петрозаводська і в Костромі.[3]
У 1921 році повернулася в Академічний театр драми імені О. С. Пушкіна (Александринський театр), де працювала до кінця життя, в тому числі і як режисер. Одночасно ставила спектаклі в інших ленінградських театрах.[1]
У 1946—1950 рр. паралельно з роботою в Театрі драми ім. О. С. Пушкіна була художнім керівником Великого драматичного театру ім. М. Горького (нині Великий драматичний театр імені Г. А. Товстоногова). На цій сцені Н. С. Рашевська поставила вистави «Серце не камінь» О. М. Островського (1945), «Вороги» (1948), «Єгор Буличов та інші» (1949) і «Достігаєв та інші» (1951) за п'єсами О. М. Горького, «Обрив» за І. О. Гончаровим (1956).[3]
Вперше одружилася до жовтневого перевороту з військовим льотчиком Федором Колчиним, в 1914 році народилася донька Наталя Федорівна Колчина. Дочка, так само як і брат і сестра, жила у Франції, де одружилась з бароном Гаетаном де Роне.
Згодом Н. С. Рашевська вийшла заміж за режисера Миколу Петрова. У цьому шлюбі народився син Сергій.
