Раєвський Микола Миколайович (батько)
Раєвський Микола Миколайович (14 (25) вересня 1771 — 16 (28) вересня 1829) — російський військовик, герой Вітчизняної війни 1812 року, генерал від кавалерії. Належав до стародавнього дворянського роду. За тридцять років бездоганної служби брав участь у багатьох найбільших битвах епохи. Після подвигу під Салтанівкою став одним з найпопулярніших генералів російської армії. Боротьба за батарею Раєвського стала одним з ключових епізодів Бородінської битви. Учасник Битви народів і взяття Парижа. Член Державної ради. Був близько знайомий з багатьма декабристами. Дружбою з Раєвським пишався О. С. Пушкін. БіографіяРаєвський зі стародавнього дворянського роду, за сімейною легендою походить від вихідця з Данії графа Петра Дуніна, який оселився в 1124 році у Польщі. Син полковника, внучатий племінник князя Г. Потьомкіна. У 1774 році записаний рядовим до лейб-гвардії Преображенського полку. Раєвський двадцяти років від народження був вже полковником лейб-гвардії Семенівського полку. Брав участь у військових діях проти турків і поляків, а згодом, командуючи нижньогородським драгунським полком, був при взятті Дербента (1796). За часів імператора Павла Раєвський був тимчасово виключений зі служби. За Олександра I повернений з чином генерал-майора. Брав участь у війнах з Францією (1805 — 1807): Війна третьої коаліції, Війна четвертої коаліції; зі Швецією (1808 — 1809) і Туреччиною (1806 — 1812), проявивши величезну мужність і військовий талант. З початком Вітчизняної війни 1812 Раєвський командував 7-м піхотним корпусом в армії Багратіона і зміг затримати французького маршала Даву, давши можливість відступити основним силам російської армії. Під час Салтанівського бою Рєвський на чолі полку підняв солдатів в атаку. За легендою, з ним поруч знаходилися його сини 17 і 11 років. Під час Бородінської битви Раєвський, зі своїм (7-м) корпусом, стояв на правому фланзі лівого крила армії, проти якого спрямовані були майже всі сили французів. Блискучий захист редуту, який отримав його ім'я, дала Раєвському гучну славу. Під Малоярославцем він разом з Дохтуровим вдало захищав калузьку дорогу; в битві під Червоним сприяв остаточної поразки наполеонівської армії. У 1813 році Раєвський брав участь у боях під Бауценом, Дрезденом, Кульмом, Лейпцигом (під час останнього був поранений кулею в груди, але залишався на коні до кінця битви). У 1814 році в битві під Бар-Сюр-Обом командував армією замість пораненого графа Вітгенштейна. Під Арсісом, після кровопролитної битви, першим увійшов до міста, а потім переслідував ворога до Парижа. Після війни жив у Києві, про що нагадувала назва вулиці на Печерську. З 1826 року був членом Державної ради. Помер Микола Миколайович Раєвський 16 (28) вересня 1829 року у селі Бовтишка у віці 58 років. Похований він у фамільної усипальниці в селі Розумівка. На його надгробній плиті накреслені слова: «Він був у Смоленську щит — У Парижі меч Росії.» Автор епітафії декабрист М. Ф. Орлов. Оригінальний текст (рос.)
"Он был в Смоленске щит, В Париже меч России.". Родина Був одружений з онукою М. В. Ломоносова Софією Олексіївною Константиновоою (Раєвською). У шлюбі народилися двоє синів і п'ять дочок:
Сини Раєвських Олександр і Микола булі заарештовані у справі декабристів, в ході слідства приналежність їх до таємного товариства доведена не була. Обидва були звільнені з виправдувальним атестатом.[1] НагородиРосійські ордени
Орден Святого Олександра Невського — 26 серпня 1812 року (Бородинська битва) Золота шпага з діамантами (за захоплення Сілістрії) — 1810 рік Ордена іноземних держав
Увічнення пам'ятіУ Москві в Дорогомілово одна з вулиць названа на честь Раєвського.[2] Одна з вулиць Києва носить ім'я Миколи Раєвського.[3] Св. Хрестовоздвиженська церква в селі Розумівка (усипальниця Раєвських) внесена до реєстру пам'яток містобудування і архітектури національного культурного надбання України.[4] Примітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
