Регіональна спадщинаРегіональна спадщина складається з природних територій (ландшафтів) та культурних надбань, пам’яток, історико-культурних об’єктів відповідного регіону або адміністративно-територіальної одиниці країни, які мають вагоме історичне, культурне та естетичне значення для певної групи людей або спільноти[1]. Слово «регіональна спадщина» стосується конкретного матеріального або нематеріального культурного об'єкта, які вважаються цінними для відповідного регіону[2]. Регіональна спадщина підлягає постійній оцінці та обговоренню і більш-менш чітко проявляється в консенсусі між місцевими, регіональними та національними зацікавленими сторонами. Елементи регіональної спадщини з часом можуть потрапити у списки національної або світової спадщини. Наприклад, український борщ був у списках регіональної спадщини областей України, у 2020 році він потрапив у Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України, а у 2022 році культуру приготування українського борщу внесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яка потребує термінової охорони[3][4]. ОписДо нематеріальної спадщини відносяться архітектурні пам'ятки та ансамблі, археологічні об'єкти, природні території, твори людини, які мають видатну універсальну цінність із точки зору історії, мистецтва чи науки. Нематеріальна культурна спадщина визначається у категоріях: мова як носій нематеріальної культурної спадщини, усні традиції; виконавські мистецтва; звичаї, обряди, свята; знання й звичаї, що належать до природи й Всесвіту; знання й навички, пов’язані з традиційними ремеслами. [5] Найважливішою частиною регіональної спадщини є самі люди як уособлення знань та досвіду території, які вони зберігають[6]. Поняття «культурна спадщина» на регіональному, державному або всесвітньому рівнях має вплив:
Спадщина регіону охоплює об’єкти чи предмети, дії, традиції, спогади, середовище, ландшафти та інше, успадковане від попередників, накопичено поколінням[6][1]. Регіональна спадщина в УкраїніФормування списків елементів регіональної спадщини в Україні ґрунтується на законодавстві у сфері охорони культурної спадщини, а саме Закон України «Про охорону культурної спадщини» (2000, зі змінами), «Про охорону археологічної спадщини» (2004, зі змінами), «Про культуру» (2010, зі змінами), інші нормативно-правові акти.[2] Регіональні матеріальні об'єкти спадщини вносяться до Державного реєстру Наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 14.01.2021 року №10 «Про занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» за категорією «об'єкти місцевого значення».[8] Із завершенням процесу децентралізації місцеві органи влади отримали більше повноважень та ресурсів, що дає змогу формувати регіональні списки спадщини, адаптувати об’єкти нерухомої культурної спадщини, популяризувати спадщину регіону [9]. Регіональна спадщина розглядається як ресурс для місцевої економіки, формування доходів місцевого бюджету, зайнятості населення[6]. Економічний розвиток, туристична привабливість регіону залежить від наявності та стану культурно-історичної спадщини[10][11]. Див. такожПримітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
