Резонанс Шумана![]() ![]() ![]() Резона́нс Шу́мана — явище появи стоячих електромагнітних хвиль низьких і наднизьких частот в атмосфері (між поверхнею Землі та іоносферою). Вперше передбачене німецьким фізиком Вінфрідом Шуманом. Земля та її іоносфера — це гігантський сферичний резонатор, порожнина якого має низьку електропровідність. Якщо електромагнітна хвиля, що виникла в цьому середовищі, після огинання земної кулі знову збігається із власною фазою (входить у резонанс), то вона може існувати довгий час. Математична модель![]() Розглянемо об'ємний резонатор, що складається з двох концентричних електропровідних сфер[1]. Внутрішню сферу представляє поверхня Землі, а зовнішню — іонізований газ іоносфери, що на висоті близько 80 км над поверхнею землі. Припустимо, що електромагнітна хвиля, n раз відбиваючись від поверхні Землі та іоносфери, огинає земну кулю. Якщо на шляху довкола Землі укладається ціле число відбивань, то виникає резонанс, і така хвиля може існувати тривалий час. Вважаючи, що хвиля поширюється зі швидкістю світла с = 300 000 км/с, а довжина екватора Землі становить L = 40 000 км, отримаємо частоту коливань, що дорівнює Для перших п'яти гармонік ця формула дає ряд частот 7,5 — 15,0 — 22,5 — 30,0 — 37,5 … Гц. Порівнюючи теоретичні частоти з частотами, отриманими експериментально (7,83 — 14,1 — 20,3 — 26,4 — 32,4 … Гц), бачимо, що при хорошому збігу частоти першої гармоніки похибка з ростом n збільшується. У своїй оригінальній роботі[2] Шуман проаналізував коливання, що виникають у сферичному об'ємному резонаторі. При цьому він враховував, що поверхня землі має сталу провідність близько σ = 10−3 См / м, а провідність іоносфери на висотах 70—90 км змінюється в межах σ = 10−5—10−3 См/м. Через це середня швидкість поширення електромагнітної хвилі V (σ) приблизно на 20 % менше, ніж при відбитті від сфери з нескінченною провідністю. Для частоти n-ї гармоніки Шуман отримав що для перших п'яти гармонік дає 8,5 — 14,7 — 20,8 — 26,8 — 32,9 Гц. Причини виникнення хвильІснує декілька гіпотез виникнення електромагнітних хвиль у порожнечі Земля—іоносфера «Грозова» гіпотезаРозряди блискавки, як вважають, є первинним природним джерелом збудження резонансу Шумана. Блискавки виступають як величезні передавачі, які випромінюють електромагнітну енергію на частотах до 100 кГц.[3] Саме вони є причиною збудження електромагнітних коливань у широкому діапазоні частот. Це явище, на думку більшості фахівців, пояснює наявність стійких наднизькочастотних коливань, які майже не загасають і мають фіксовані частоти. ХарактеристикиПісля численних досліджень і повторних оглядів було точно визначено частоту резонансу Шумана — 7,83 Гц. Через хвильові процеси в плазмі всередині Землі найчіткіше спостерігаються піки на частотах приблизно 8, 14, 20, 26, 32 Гц. Для основної, найнижчої частоти, можливі варіації у межах — 1 Гц, але здебільшого протягом доби розкид резонансних частот лежить у межах ± (0, — ,2) Гц[уточнити]. Спектральна густина коливань становить 0,1 мВ/м. Інтенсивність резонансних коливань та їх частот залежать від таких чинників.
Історія дослідженьУперше наявність стоячих електромагнітних хвиль та їхні частоти в системі «поверхня Землі — іоносфера» передбачив ірландський фізик Джордж Френсіс Фіцджеральд в 1893 році[5][6]. У 1900 році, найпевніш незалежно, до подібного висновку прийшов Нікола Тесла, який запатентував у 1905 році своє відкриття[7]. Н. Тесла, проте, як видно, не знав про існування іоносферного шару і взагалі про провідність атмосфери, тому розраховані ним частоти резонансів виявилися хибними[8]. Однак систематичне вивчення ефекту, що пізніше став відомий як «резонанс Шумана», почалося тільки через майже 50 років. Припущення про існування резонансу електромагнітних хвиль у просторі Земля — іоносфера висловив професор Мюнхенського університету Вінфрід Отто Шуман у 1952 році[9]. Основні результати досліджень він опублікував у трьох статтях[10][11][12]. Перше беззаперечне експериментальне підтвердження наявності резонансів Шумана зроблено в 1960 році[13]. Продовжив вивчення Вольфганг Людвіг, який проводив експерименти у відкритому морі і в підземних шахтах. Він випустив книгу про резонанс Шумана «Інформативна медицина». Труднощі в дослідженні хвиль Шумана обумовлені тим, що для їх приймання потрібна спеціальна надчутлива апаратура[14] і відповідне навколишнє оточення: навіть рух дерев, тварин або людей поруч із приймачем може вплинути на його покази[15]. У вересні 2011 року[16] хвилі резонансу Шумана зареєстровано на висоті до 850 км супутником C/NOFS[en]. Раніше межею висоти таких хвиль вважались 100 км[17]. Розміщення станцій постійного спостереження за резонансом Шумана:
Згадки в популярній культурі
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia