Рогожин Анатолій Йосипович
Анато́лій Йо́сипович Рого́жин (27 жовтня 1923 — 27 грудня 2000) — радянський і український науковець-правник, доктор юридичних наук, професор кафедри історії держави і права Харківського юридичного інституту. Академік Національної академії правових наук України. ЖиттєписАнатолій Рогожин народився 27 жовтня 1923 року у Тбілісі у сім'ї службовця[1]. З грудня 1941 року служив у лавах Червоної армії, брав участь у Німецько-радянській війні. Воював на Південному, Сталінградському і 4-му Українському фронтах. Послідовно командував взводом, батареєю і дивізіоном. Був нагороджений двома орденами та сімома медалями[2]. 1943 року став членом ВКП (б)[1]. 1944 року отримав тяжке поранення і був направлений у шпиталь, а 1945 (згідно з іншими джерелами 1944[3]) року був демобілізований через інвалідність[2]. 1945 року почав навчання у Харківському філіалі Всесоюзного заочного юридичного інституту, котрий закінчив 1947 і вступив до аспірантури. 1950 року закінчив аспірантуру у Харківському юридичному інституті та почав у ньому працювати деканом факультету[4]. З 1952 до 1962[3] (згідно з іншими джерелами з 1953 до 1964[5]) роки перебував на посаді заступника директора (проректора) з навчальної та наукової роботи, деякий час був виконувачем обов'язків ректора ХЮІ[3]. 1964 року вступив на докторантуру. 1966 став завідувачем кафедри теорії держави і права, а 1969 (за іншими даними 1971[1]) став завідувачем кафедри історії держави і права, з 1992 року професор цієї кафедри[5][4]. У 1992 році був обраний членом Президії та академіком-секретарем відділу теорії і історії держави і права Академії правових наук України[5][4]. Анатолій Йосипович Рогожин помер 27 грудня 2000 року у Харкові[4][5]. Наукова діяльністьАнатолій Йосипович спеціалізувався на дослідженні проблем історії держави і права Київської Русі, періодів Повстання Хмельницького, СРСР, України XX століття і країн Давнього Сходу[4]. 1958 року захистив кандидатську дисертацію з теми «Соціалістична законність в УРСР під час проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції», а 1967 року захистив дисертацію на отримання наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Держава і право УРСР під час іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни». 1968 року Рогожину було надано професорське звання. Займався підготовленням нових педагогів-правників[2], був науковим керівником 5 докторів і 13 кандидатів юридичних наук[3]. Написав понад 180 наукових праць, серед яких: «Історія держави і права Української РСР (1917—1960)» (1961, у співавторстві), «Нариси історії соціалістичної законності в Україні під час іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни» (1963, у співавторстві), «Всеукраїнська надзвичайна комісія» (1990, у співавторстві), «Історія України. Всесвітня історія XX віку» (1991, у співавторстві), «Національна державність союзної республіки (історично-правовий аспект національно-державного будівництва в УРСР)» (1991, у співавторстві), «Історія держави і права України» (1993 і 1995, у співавторстві)[4][6][3]. Був двічі нагороджений державною премією України (1976 та 2000).[джерело?] З 1993 року був членом редакційної колегії журналу «Вісник Академії правових наук України».[джерело?] НагородиАнатолія Йосиповича було вшановано такими нагородами:
Примітки
Література
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
