Розділові знаки

Розділо́ві зна́ки або пунктуаційні зна́ки^[1], зна́ки пунктуа́ції — сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови, а служать засобом відображення тих ознак (сторін) писемної мови, які не можуть бути передані літерами та іншими писемними позначеннями — цифрами, знаками рівності, подібності тощо.

До розділових знаків належать: крапка, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, три крапки, знак оклику, знак питання, лапки, дужки, скісна риска, абзац, проміжок.

Вперше прототипи розділових знаків з'явилися 2 столітті до н. е. Арістофан Візантійський, очільник Александрійської бібліотеки, створив систему нотацій для драматичних творів. Він позначав крапками місця, де акторові або оратору потрібно зробити паузу. В залежності від тривалості паузи крапки ставилися внизу, посередині або зверху рядка. Його система пунктуації використовувалася до IX століття. Також він розробив знаки наголосу.

У XV столітті засновник Венеційської друкарні Альдо Мануціо розробив систему розділових знаків, яку було б зручно використовувати у типографії. Зокрема в його системі з'явилася кома замість крапки посередині рядка або косої риски та крапка з комою замість крапки зверху рядка.

Двокрапка вперше згадується у книзі «Грамматіка словенска» Лаврентія Зизанія (1596) у значенні, близькому до сучасної крапки з комою, а Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці» (1619) називає його «двоєточієм».

Дужки трапляються у джерелах XVI століття. Раніше їх називали «містками». Тире почали використовувати у кінці XVII століття, а лапки увійшли в ужиток у XVIII столітті.

Знаки оклику та питання вперше з'явилися у німецькій граматиці у першій половині XIX століття. У кінці питального речення використовували літерацію Qo (від лат. Quaestio — «питання»), а в кінці вигуку ставили латинський вигук Io, що означав вигук захоплення, радості. Згодом Qo трансформувався в ?, а Io в !.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Розділові знаки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Розділові знаки

•  Нелітерний орфографічний знак
• Пунктограма

• Український правопис 2015 [Архівовано 9 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Український правопис 2019 [Архівовано 3 червня 2019 у Wayback Machine.]

• Бурячок А. А. Розділові знаки // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 559—560.
• Розділові знаки // Мала філологічна енциклопедія / укладачі: Олександр Скопненко, Тетяна Цимбалюк. — Київ : Довіра, 2007. — 478 с. : іл. — ISBN 978-966-507-209-6. . — С. 359.
• Булаховський Л. А. Українська пунктуація. — Київ — Львів, 1947.

• Розділові знаки // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 439. — ISBN 978-966-439-921-7.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.