Рубаненко Борис Рафаїлович

Борис Рафаїлович Рубаненко
рос. Борис Рафаилович Рубаненко
Народження	16 (29) серпня 1910  Самара, Російська імперія
Смерть	6 травня 1985(1985-05-06) (74 роки)  Москва, СРСР
Країна (підданство)	СРСР
Навчання	Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет (1931) і Ленінградський інститут живопису, скульптури й архітектури (1934)
Діяльність	архітектор
Праця в містах	Москва, Санкт-Петербург, Тольятті, Набережні Челни і Мінськ
Науковий ступінь	доктор архітектури (1967)
Вчене звання	професор, member of the Soviet Academy of Civil Engineering and Architectured, Q86848788? і Q97792000?
Членство	Спілка архітекторів СРСР
Заклад	Московський архітектурний інститут і Central Institute for Research and Design of Dwelling Housesd
Нагороди
Премії
Звання

Борис Рафаїлович Рубане́нко (рос. Борис Рафаилович Рубаненко; нар. 29 серпня 1910, Самара — пом. 5 травня 1985, Москва) — російський радянський архітектор, доктор архітектури з 1967 року, професор з 1970 року, член-кореспондент, дійсний член Академії архітектури СРСР (у 1943—1955 роках), Академії будівництва і архітектури СРСР (у 1956—1963 роках)^[1], дійсний член Академії мистецтв СРСР з 1979 року.

Народився 16 [29] серпня 1910(19100829) року в місті Самарі (тепер Росія). У 1927—1931 роках навчався в Ленінградському інституті цивільних інженерів (викладачі О. С. Нікольський, А. А. Оля); у 1932—1934 роках — в Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури (викладачі В. Г. Гельфрейх, В. О. Щуко, А. Є. Білогруд, С. С. Серафімов)^[1].

По закінченню навчання працював в Ленінграді. Член ВКП(б) з 1939 року. У 1939—1941 роках викладав в Ленінградському інституті цивільних інженерів. У 1941—1942 роках керував маскуванням і відновленням будинків в обложеному Ленінграді. З 1943 року жив в Москві. У 1943—1944 роках — заступник голови Комітету у справах архітектури при РНК СРСР. У 1949—1950 роках — начальник Управління житлових і громадських будівель Міністерства міського будівництва СРСР. У 1950—1955 роках — член Державного комітету Ради Міністрів СРСР у справах будівництва. З 1954 року викладав у Московському архітектурному інституті. З 1957 року — директор Центрального науково-дослідного і проектного інституту типового та експериментального проектування житла^[1].

Помер в Москві 5 травня 1985 року.

• Ленінграді:
  • житловий комплекс заводу «Електросила» (разом з Г. О. Симоновим, 1930—1934);
  • планування і забудова житлового кварталу на Щеміловці (1931);
  • будинки на вулиці Стачки (1931—1936);
  • комплекс «будинків фахівців» на Лісовому проспекті (1932—1937);
  • житловий район на Малій Охті (1936—1941);
  • школа на Невському проспекті (1939);
  • забудова набережної Неви на Малій Охті (разом з Симоновим і О. І. Гур'євим, 1936—1940);
  • житловий комплекс на Московському проспекті (разим з Симоновим і В. С. Васильковським, 1939—1941);
• будинок Уряду Казахстану в Алма-Аті (разом з Симоновим, 1930-ті);
• ансамбль Привокзальної площі в Мінську (разом з Л. Г. Голубовським і А. Р. Корабельниковим, 1947—1955);
• забудова житлового району Тропарьово в Москві (разом з Л. К. Дюбеком, Г. П. Бадановим, О. М. Бєлоконем, А. Б. Самсоновим та іншими, 1961—1964);
• спорудження житлових будинків в містах Ташкенті і Алма-Аті (кінець 1960-х);
• забудова нових житлових районів Тольятті (1967—1972), а також планування і забудова Тольятті (1967—1980);
• генеральний план і забудова Набережних Челнів (1969—1980);
• санаторій «Сосновий гай» в селищі Місхор (1970);
• лівобережний район Ульяновська (1976—1980, у співавторстві).

• будинки-комуни в Ленінграді (1929—1930);
• будинок Червоної армії і Флоту в Кронштадті (1931—1936);
• реконструкція Радянського проспекту в Ленінграді (1941—1944);
• палац Рад в м Москві (1957—1960);
• Міжнародна виставка в Москві (1961—1964, 1967);
• конкурсний проект павільйону СРСР на Міжнародній виставці в Осаці (1968);
• будинок культури і науки в м Улан-Баторі (разом з Бєлоконем, О. С. Образцовим, А. В. Поповим, 1978);
• забудова експериментального житлового комплексу «Мещерської озеро» в Горькому (1976—1981);
• проект ансамблю пам'ятника Перемоги і музею Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років (разом з Голубовським, А. Т. Полянським, скульпторами М. В. Томським, О. С. Кірюхіним, Ю. Л. Черновим)^[1].

Почесні звання

• Заслужений архітектор РРФСР з 1969 року^[1];
• Заслужений архітектор Казахської РСР з 1970 року^[1];
• Народний архітектор СРСР з 1980 року.

Ордена

• орден Леніна (за роботу в Набережних Челнах^[2]);
• орден Жовтневої Революції;
• орден Трудового Червоного Прапора.

Премії

• Премія Ради Міністрів СРСР за 1971 рік^[1];
• Державна премія СРСР за 1973 рік (за проект нової частини Тольятті).

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 503 . — ISBN 5-88500-042-5.
• «Зодчие Санкт-Петербурга. 20 век» / укладач В. Г. Ісаченко. Санкт-Петербург, 2000. С. 687.
• Berkovich, Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 4. Modernized Socialist Realism: 1955–1991. Weimar und Rostock: Grunberg Verlag. 2022. С. 36. ISBN 978-3-933713-65-0.