Руденко Антоніна Олексіївна

Руденко Антоніна Олексіївна
Народилася	6 грудня 1936(1936-12-06)  Дніпропетровськ, Українська СРР, СРСР
Померла	10 серпня 2020(2020-08-10) (83 роки)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	лікарка-інфекціоніст, науковиця
Alma mater	Київський медичний інститут
Заклад	Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л. В. Громашевського НАМН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Нагороди

Руденко Антоніна Олексіївна (06.12.1936 — 10.08.2020) — українська науковиця, інфекціоніст, Заслужений лікар України^[1], кавалер відзнаки НАМН України «Знак пошани», доктор медичних наук, професор.

Цей розділ може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте його, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (грудень 2020)

Народилася 6 грудня 1936 року в Дніпропетровську. Батько — Пейкерт Альберт (Олексій) Вільгельмович, мати — Недзельська Юлія Миколаївна. Дідусь по батькові — німець Карл-Вільгельм Пейкерт, бабуся — росіянка Анастасія Іллівна Гур'єва. Дідусь по матері — напівполяк, напівукраїнець Недзельський Микола Миколайович, бабуся — полька Котвіцька Леокадія Францівна.

Антоніна — найстарша дитина у сім'ї. Мала сестру Жанну та брата Олексія.

До 1943 року проживала у Дніпропетровську. У 1941—1943 рр. — в окупації. 1943 року з мамою і сестрою переїхала у Новоград-Волинський до родичів по лінії матері.

З війни батько Антоніни повернувся «героєм із медалями, високий, гарний, активний», і йому запропонували посаду директора підсобного господарства військової частини в с. Гали Новоград-Волинського району. Сім'я переїхала в Гали, а Антоніна лишилася у бабусі в Новоград-Волинському, де навчалася в школі. У Галах батько розвинув бурхливу діяльність з вирощування городини. Сюди часто приїжджав вищий командний склад, в тому числі генерали, в неформальній обстановці велися розмови, які, ймовірно, стали причиною арешту батька в чергову хвилю репресій (1950 рік). Пізніше стало зрозуміло, що радянська влада карала за німецьке походження, навіть тих, хто воював на боці радянської армії.

Коли батька забрала контррозвідка, мати з трьома дітьми оселилася в однокімнатній квартирі садівника, де вже проживало шестеро осіб (конфіскували все майно, залишили лише собаку). Дітей почали називати дітьми ворога народу. Антоніна в 14 років поїхала в Житомир, щоб щось дізнатися про батька, почула, що його позбавили волі на 25 років і відправили у табір під Іркутськом. Звільнили батька після смерті Сталіна у 1956 році: «Пішов на заслання в сорокарічному віці в розквіті сил, а повернувся в 46 років немічним дідом із туберкульозним пневмосклерозом, бронхіальною астмою і ще багатьма болячками».

У 14 років Антоніна поїхала в Київ до материної сестри Євгенії.

У 1962 році одружиоася зі студентом медичного інституту Руденком Юрієм Сократовичем (мати — Руденко Клавдія Пилипівна, д. філос. н., професор, авторка першого україномовного підручника з логіки; вітчим — Гурвич Сократ Соломонович, д. філос. н., професор). 1963 року народила дочку Олесю.

Антоніна Руденко у 1963 році закінчила Київський медичний інститут, здобувши диплом лікаря-педіатра.

Перше місце роботи після випуску з університету — лікарка дільничої лікарні у селі Веселинівка Переяслав-Хмельницького району. Наступного року повернулася із сім'єю до Києва і почала працювати в лікарні № 10^[2].

Від 1969 року працювала молодшою науковою співробітницею у відділі грипу та гострих респіраторних захворювань Київського науково-дослідного інституту епідеміології, мікробіології та паразитології^[3].

1979 року захистила кандидатську дисертацію. З 1980 року працювала старшою науковою співробітницею відділу нейроінфекцій. У 1989 році захистила докторську дисертацію на тему: «Условия и патогенетические механизмы затяжного течения острых пневмоний при гриппе и других респираторных вирусных заболеваний». З 2006 року — професор^[3].

У 1990 році очолила відділ нейроінфекцій ДУ «Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України»^[2].

У 1992—2004 роках обіймала посаду позаштатної інфекціоністки Міністерства охорони здоров´я України^[2].

За роки діяльності входила до:

• редколегії журналів «Інфекційні хвороби», «Сучасні інфекції», «Профілактична медицина»;
• центральної Атестаційної комісії МОЗ України по інфекційних хворобах;
• вченої ради ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського НАМН України» та спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій^[2].

З 2007 року — голова наукового товариства інфекціоністів м. Києва і області^[2].

Антоніна Руденко нагороджена почесним званням «Заслужений лікар України». У жовтні 2016 р. її однією з перших у галузі нагородили почесною відзнакою НАМН України «Знак пошани»^[2].

Руденко створила вітчизняну школу інфекціоністів; займалася розробкою та впровадженням стандартів діагностично-лікувального процесу та стаціонарної допомоги інфекційним хворим та Державних соціальних стандартів України з наданням медичної допомоги інфекційним хворим в амбулаторно-поліклінічних умовах.^[4].

Результати її наукової діяльності та багаторічний досвід як практикуючої лікарки-інфекціоністки знайшли відображення у значній кількості нормативних та інструктивних документів Кабінету Міністрів та МОЗ України^[4].

Антоніна Руденко є авторкою 367 наукових праць^[4]. Готувала наукові кадри, багаторазово виступала рецензенткою та опоненткою кандидатських і докторських дисертаційних робіт.

• Славний ювілей професора Антоніни Олексіївни Руденко. Інфекційні хвороби. — 2016. — № 4. — С. 96-97.
• Світлої пам'яті професора Антоніни Олексіївни Руденко. Інфекційні хвороби. — 2020. — № 3 (101). — С. 97-98.