Рівнина Елізій
.jpg) Рівнина Елізій з околицями. Височина вгорі — нагір'я Елізій, унизу — Terra Cimmeria. Карта висот, складена за альтиметричними вимірюваннями супутника Mars Global Surveyor; розмір — 3600×3000 км.  Відповідність кольорів висотам  .png) Кратер Суніль Elysium Planitia — велика рівнина, розташована в квадранглах Elysium та Aeolis, що пролягає по обидва боки екватора Марса. Розмір — близько 3000 км зі сходу на захід і 1000 км із півночі на південь[2], координати центра — 3°00′ пн. ш. 154°42′ сх. д. / 3.0° пн. ш. 154.7° сх. д.[3]. Вона розташована на південь від вулканічної провінції Елізій — другого за розміром вулканічного регіону на планеті, після провінції Тарсис. Рівнина привертає увагу дослідників добре збереженими пустими басейнами та руслами, створеними рідиною — за різними версіями, водою[4][5] або лавою[6][7]. Вона примітна схожими на велетенські крижини пластинами, що колись плавали по цій рідині[4], та своєрідними завитками[en] у проміжках між цими пластинами[7]. НазваРівнину названо ім'ям деталі альбедо[en] Елізій (лат. Elysium) — світлої п'ятикутної області, виявленої за наземними спостереженнями. Вона, в свою чергу, отримала назву райської країни Елізій із давньогрецьких міфів від Джованні Скіапареллі у XIX столітті[8][9][10]. Знімки космічних апаратів показали, що ця світла область — велике нагір'я. Назва «Елізій» перейшла і на нього, і на сусідню рівнину, і ще на кілька деталей рельєфу регіону[11]. Назва рівнини була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 1973 року[10]. Спочатку в номенклатурі МАС ця назва поширювалася і на згадане нагір'я[9], але на сучасних картах МАС вона стосується тільки низовини[10]. ОписРозташування та суміжні об'єктиРівнина Елізій — частина просторих низовин, що займають більшу частину північної півкулі Марса. На півдні її обмежує Кімерійська земля[en] (Terra Cimmeria) — частина древніх кратерованих височин, характерних для південної півкулі. На півночі рівнина межує з нагір'ям Елізій, на північному заході — з рівниною Утопія, на північному сході — з Амазонською рівниною. На південному сході рівнини стоїть вулкан гора Аполлона (Apollinaris Mons). На рівнині та її краях є й чимало нижчих гір, плато та пагорбів. З нагір'я Елізій на рівнину тягнется система грабенів[6] борозни Цербера (Cerberus Fossae) довжиною близько 1200 км[12][10]. Ширина окремих грабенів сягає кілометра[13]. Ймовірно, колись із них вивергалася лава[6]. На північно-східному краї рівнини лежить своєрідний 380-кілометровий кратер патера Орк. Наступні за розміром найменовані кратери рівнини — де Вокулер (302 км), Гусєв (158 км), Ґейл (154 км), Боеддікер (107 км), Рейль (84 км) на її південному краю, а також 60-кілометровий кратер Томбо біля її центра[14]. У північно-східній частині рівнини лежить 10-кілометровий кратер Суніль[en], примітний дуже малим віком (близько 1 млн років; ймовірно, наймолодший із марсіанських кратерів подібного розміру)[15] і тим, що він може бути джерелом принаймні деяких метеоритів-шерготитів[16]. Русла та басейниЙмовірно, в нойському періоді рівнина Елізій разом із рештою північних низовин Марса була вкрита океаном. Окремі невеликі водойми могли зберігатися на ній і пізніше[17][2]. З південних височин на рівнину Елізій тягнуться сухі річища, найбільші з яких — долина Маадим (довжиною близько 700 км) та долина Аль-Кахіра (Al-Qahira Vallis; близько 600 км[18])[19]. Інша система сухих русел — долини Атабаска[en] (Athabasca Valles) довжиною понад 300 км та шириною понад 10 км[5][13] — спускається на рівнину з півночі, починаючись у одній з борозен Цербера[en] (Cerberus Fossae). Вона впадає в особливо плоску частину рівнини, відому як болото Цербера (Cerberus Palus) або Західний басейн Елізій (англ. Western Elysium Basin)[20][13][6]. Колись там було озеро, яке в низці робіт інтерпретоване як водяне[4][5], а в низці інших — як лавове[6][7]. Воно мало два стоки: на південному сході (долина Лета[en], Lethe Vallis) та на південному заході[13][5]. Озеро мало порізані береги, його розмір становив близько 800×900 км[4], а площа — близько 150[5] або 250[6] тисяч км2. Середня глибина місць, де її вдалося оцінити, становила 45 м, а максимальна — 53 м. Це можна порівняти — як за площею, так і за глибиною — із земним Північним морем[4][21]. Згодом рівень рідини впав на десятки метрів[13]. Існують ознаки прориву цього озера в сусідній басейн крізь долину Лета[13]. Судячи з підрахунку кратерів, рідина в цьому озері існувала зовсім нещодавно за марсіанськими мірками — за деякими оцінками, лише кілька мільйонів років тому. Втім, цей спосіб датування тут утруднений численними вторинними кратерами кратера Суніль[2][6][4]. Джерело рідини озера — долини Атабаска — це одна з наймолодших і найкраще збережених систем долин Марса[7][22]. Завдяки цьому цей регіон став одним із найбільш досліджуваних на планеті[23]. Характер поверхні.png) Поверхня болота Цербера[en] (Cerberus Palus), що на рівнині Елізій, поламана на своєрідні пластини, наче лід під час відлиги на озері. Розмір цих пластин — від десятків метрів до понад 50 км. По них видно, що вони розколювалися та зміщувалися (іноді на багато кілометрів[22]), після чого застигли нерухомо. На деяких пластинах можна прослідкувати кілька епізодів розколювання, зсуву та застигання[13]. Рухалися вони в основному в напрямку від джерела рідини — долин Атабаска[13][24]. Перешкоди прорізали в рухомих пластинах прогалини, а самі обростали скупченнями уламків[4]. Ці пластини привернули увагу дослідників 2005 року під час вивчення знімків місцевості поблизу 5° пн. ш. 150° сх. д. / 5° пн. ш. 150° сх. д., зроблених космічним апаратом «Марс-експрес». Спершу їх інтерпретували як кригу на замерзлій водоймі[4]. Згідно іншої версії, вони є уламками кірки, що плавали по лавовому озеру[7]. Визначити їх склад спектральними методами не вдається, бо вони вкриті піском і пилом, нанесеними вітром[7]. Радарні дослідження показали, що льоду під поверхнею регіону нині дуже мало (<5 % у верхньому шарі товщиною 0,5-1 м), але це не доводить початкову відсутність води: вона могла витікти або випаруватися[13]. Підрахунок метеоритних кратерів у цій місцевості дозволяє припустити, що пластини приблизно на 1 мільйон років старші, аніж породи у розривах поміж ними, що свідчить про те, що ця місцевість тверднула та закріплялася в такому вигляді надто довго, аби бути базальтовою лавою[4]. Але можливо, що відмінність у спостережуваній концентрації кратерів пояснюється не відмінністю віку поверхні, а відмінністю її механічних властивостей[6]. У проміжках між пластинами є численні завитки, утворені неглибокими борознами. На площі близько 4 км2 нараховано 269 завитків діаметром від 5 до 30 м. Подекуди поверхня проміжків між пластинами утворювала «вторинні» пластини, які теж могли розколюватися та зсуватися. Іноді при цьому частини одного завитка опинялися на різних пластинах, і з цього видно, що завитки утворювалися до розколювання «вторинних» пластин[7][22]. Ці завитки інтерпретують як структури[en], що з'являються через напруження зсуву в місцях контакту потоків лави, які рухаються з різною швидкістю. Вони відомі і в земних лавових потоках та озерах, де мають розмір від 5 см до ≥10 м[7][22]. Завитки в болоті Цербера стали першими, знайденими на іншій планеті[25]. Їх наявність — один з аргументів на користь того, що болото заповнювала саме лава: вода та лід не утворюють подібних структур[7][22]. На берегах долини Лета[en] виявлено скупчення кам'яних багатокутників[ru]. Розмір цих багатокутників становить 15-20 м. Подібні об'єкти утворюються при регулярному замерзанні й відтаюванні ґрунту, багатого на лід (вулканічні явища подібних об'єктів не створюють)[13][26]. Південно-східний край рівнини примітний своєрідним візерунком із дугоподібних розломів[27].
Посадки космічних апаратів
Див. такожПримітки
Посилання
|
||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
