Савелій Сергій Степанович

Савелій Сергій Степанович
Савелій Сергій Степанович
Народився	27 вересня 1955 ; Кулажинці, Гребінківський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Помер	11 травня 2024 (68 років)
Місце проживання	Київ
Діяльність	спортивний журналіст, телекоментатор
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1981)
Нагороди
	Заслужений журналіст України
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі ;

Сергі́й Степа́нович Саве́лій (27 вересня 1955, Кулажинці — 11 травня 2024, Київ) — український спортивний телекоментатор, заслужений журналіст України.

Життєпис

У 1972 році закінчив середню школу в Кулажинцях, 1972—1973 роки — навчання в МПТУ № 11 і робота електрозварювальником у Кременчуці, 1973—1975 роки — служба у військах урядового зв'язку, 1975—1981 роки — підготовче відділення і факультет журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка. В юності захоплювався вільною боротьбою, став срібним призером чемпіонату Полтавщини 1973 року (товариство «Трудові резерви»)^[1].

Працював коментатором на 12 Олімпійських іграх за участю спортсменів незалежної України (1994 р. — Ліллехаммер (Норвегія), 1996 р. — Атланта (США), 1998 р. — Нагано (Японія), 2000 р. — Сідней (Австралія), 2002 р. — Солт-Лейк-Сіті (США), 2004 р. — Афіни (Греція), 2006 р. — Турин (Італія), 2008 р. — Пекін (Китай), 2010 р. — Ванкувер (Канада), 2012 р. — Лондон (Англія) — на місці подій, 2014 — Сочі (Росія), 2016 р. — Ріо (Бразилія) — у студії в Києві.

Помер 11 травня 2024 року у віці 68 років.^[2]^[3]

Похований 13 травня 2024 року в Борисполі на Рогозівському цвинтарі.

Творчі здобутки

Першим серед українських спортивних журналістів здобув нагороду AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) за роботу на 10 Олімпіадах — зменшену копію олімпійського факела Лондона-2012^[4]. Згодом передав свою нагороду на тимчасове зберігання в музей НТКУ^[5]. У 2015 одержав найвищу нагороду АСЖУ (Асоціації спортивних журналістів України) — приз імені Ігоря Засєди «За честь і достоїнство в спортивній журналістиці».

Коментував перший матч 1-го чемпіонату України з футболу — «Чорноморець» — «Карпати» (1992)^[6], провів перший прямий репортаж з Олімпійських ігор (12 лютого 1994 року, відкриття Олімпіади в Ліллехаммері, разом з Сергієм Лифарем)^[7]. Коментував матчі київського «Динамо» в Лізі чемпіонів у найуспішнішому сезоні 1998—1999 років^[8]. Був віцепрезидентом федерації настільного тенісу України^[1]. Член президії Асоціації спортивної боротьби України. Близький друг братів Савлохових — головного тренера збірної України з вільної боротьби Руслана і нині покійних заслужених тренерів України Бориса і Тимура^[1]. Почесний працівник Національного телебачення України.

Працював заступником директора творчого об'єднання «Спорт» Національної телекомпанії України.

Відзнаки

Відомча відзнака «Почесний працівник Національного телебачення України».(2005)
Почесне звання «Заслужений журналіст України» (2009)
Нагорода AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) за роботу на 10 Олімпіадах — зменшена копія олімпійського факела Лондона (2012)^[9].
Приз імені Ігоря Засєди — найвища нагорода АСЖУ (Асоціації спортивних журналістів України) — «За честь і достоїнство в спортивній журналістиці» (2015)^[10].
Спеціальна відзнака АСЖУ — «За видатний внесок у спортивну журналістику України» (2020)^[11].