Савич Семен (генеральний писар)
Савич Семен (*? — †1725) — державний діяч Гетьманщини у першій чверті 18 століття, представник козацько-старшинського роду Савичів на Чернігівщині. У 1701-1706 роках — писар Генерального військового суду. У 1709-1723 — генеральний писар. Державна діяльністьУ 1687 році підписує Коломацькі статті разом з батьком Савою Прокоповичем «вместо себе и брата своего Івана…» В 1689 році в ранзі значного військового товариша супроводжував гетьмана Івана Мазепу до Москви. В цей час він одружується із Тетяною Леонтіївною Полуботок — донькою переяславського наказного полковника Леонтія Артемійовича Полуботка, син якого, Павло Полуботок (бл. 1660—1723), як відомо, був чернігівським полковником (1706—1722) та наказним гетьманом Лівобережної України (1722—1723). У 1701 році гетьман Іван Мазепа призначає Семена Савича на посаду писаря Генерального військового суду (1701—1706 рр.)[1] РодинаУ Семена та Тетяни Леонтіївни Савичів було троє дітей. Найстарший Федір народився приблизно в 1691 році. Була ще донька Марія та наймолодший син Григорій, що з'явився на світ в 1725 році. Генеральна військова канцеляріяУряд Івана СкоропадськогоУ 1708 році Савич обирається до уряду Івана Скоропадського, генеральним писарем. Генеральна старшина (до якої крім названого генерального писаря, входили також генеральний обозний, два генеральних судді, два генеральних осавули, генеральний хорунжий і генеральний бунчужний) замісить пенсії отримували так звану рангову маєтність. Це було, як правило одне або кілька сіл з майном, що відписувались «на кормлєніє» урядникові на час його служби. Але поступово ці маєтності у впливових родах переходять у спадок. Генеральний писар був другим по порядку і найвпливовішим членом ради старшини — Гетьманської, або Генеральної військової канцелярії. Він офіційно керував Генеральною (або, як тоді писали, Єнеральною) Військовою гетьманською канцелярією, вів дипломатичні зносини, листування. Іноземці, як правило, називали генерального писаря канцлером.[2] Уряд Павла ПолуботкаСемена Савича в липні 1722 року перепризначують Генеральним писарем в уряді наказного гетьмана Павла Полуботка (бл. 1660—1723). Він підтримує заходи наказного гетьмана Павла Полуботка, спрямовані на зміцнення державних основ Гетьманщини. Разом з іншими представниками генеральної старшини рішуче протестує проти колоніальної політики російської адміністрації в Україні. Влітку 1722 року разом з Павлом Полуботком, генеральним суддею Іваном Чарнишем їздив до Петербурга, де козацька старшина домагалася від Петра І ліквідації Малоросійської колегії та дозволу на обрання нового гетьмана. Арешт10 листопада 1723 року п'ятнадцять козацьких старшин на чолі з наказним гетьманом були заточені в колодки і відправлені до Петропавловської фортеці. Залишились на волі тільки їх служники, зокрема, семеро Семена Савича. «Це був безпрецедентний крок російського імператора, — говорить відомий український історик Микола Аркас. — Були ув'язнені перші політичні в'язні в новій російській столиці».[3] Після смерті Петра І (28 січня 1725 р.) на чолі Російської держави стає його дружина імператриця Катерина І (1725—1727). Одним із перших своїх наказів, 4 лютого 1725 року, вона звільняє українських арештантів, що залишились в живих, з в'язниці. Але дозволяє жити лише в Санкт-Петербурзі. Моральні стреси, фізичні страждання однозначно вплинули на здоров'я Семена Савича. Вірогідніше всього, вже навесні 1725 року він помирає. Похований Семен Савич в Невському монастирі.[4] Примітки
ДжерелаЛітература
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
