Савченко-Більський Михайло Олександрович
Миха́йло Олекса́ндрович Са́вченко-Бі́льський (1874, Шаповалівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії)— педагог, агроном, Генеральний секретар хліборобства уряду Української Центральної Ради, голова Борзненської повітової народної ради (1918), гласний Чернігівської губернської народної ради (1918). ЖиттєписРодинаНародився в сім'ї Олександра Олексійовича Савченка-Більського (1843–1932), який походив із старшої гілки старовинного козацького роду Савченків-Більських [1]. Батько був чиновником, мав чин колезького реєстратора і володів маєтком у Шаповалівці Борзнянського повіту. Матір звали Марія Андріївна, в сім’ї було ще четверо дітей: Григорій, Євфімія, Олександр, Анна. Брат: Савченко-Більський Григорій Олександрович – (нар.1872, Шаповалівка) , закінчив медичний факультет Варшавського університету, проходив обов'язкову військову службу на посаді молодшого лікаря в Якутському 42-му піхотному полку (Кременець Волинської губернії). З 1902 р. служив земським лікарем у Шаповалівці, потім в Івангороді, пізніше займав посаду головного лікаря земської лікарні в Парафіївці, мав чин колезького радника. [2] [3] [4] [5] [6]. Брат: Савченко-Більський Олександр Олександрович — (нар. 4 серпня 1879, Шаповалівка[7]) — ветеринарний лікар, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові, в 1938 р. був репресований і розстріляний [8] [9] [10]. Родичі Михайла по жіночій лінії походили з священицького роду, під їх впливом він отримав духовну освіту: в 1891 р. закінчив Чернігівське духовне училище [11], а в 1898 р. – Чернігівську духовну семінарію [12]. Від духовної кар’єри відмовився, вступивши до Ново-Олександрійського інституту сільського господарства і лісівництва (Пулави, Люблінська губернія). У лютому 1902 р. був виключений із інституту «за участь у студентських безпорядках» [13]. Пізніше поновився в інституті, по закінченню отримав диплом вченого агронома [14]. Трудова діяльністьПісля повернення в Україну викладав у реальному училищі м. Проскурів Подільської губернії, звідки був звільнений через конфлікт з директором [13]. В 1906–1907 рр. викладав природознавство в чоловічій гімназії м. Златополя Київської губернії [13] [15]. З 1 червня 1909 р. по 9 липня 1910 р. займав посаду вченого агронома Миргородського повітового земства в Миргородській і Сорочинській дільницях [14] Пізніше (1910–1911 рр.) проживав у Житомирі[13], потім служив на Чернігівщині в Борзнянському повіті на посаді повітового агронома [16], також займав виборну посаду агронома губернського земства[17]. Політична та урядова діяльністьПолітикою почав займатися ще під час навчання в інституті. Мав репутацію неблагонадійної особи, його підозрювали в проведенні «протиурядової пропаганди серед населення» (1906 р.). З цієї причини в період проживання в Златополі губернатор не підтримав його призначення на посаду в земську управу. В Миргороді приймав активну участь у розвитку кооперативного руху. Проживаючи в Житомирі, став членом «Просвіти», належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. [13]. Пізніше став членом Української партії соціалістів-революціонерів [13] [16]. Після відставки першого уряду Центральної ради пристав на пропозицію зайняти посаду Генерального секретаря хліборобства у другому уряді В. Винниченка. На посаді перебував з 3 вересня по 20 листопада 1917 року[18]. Генеральний секретаріат по земельних справах Української Центральної Ради під його керівництвом підготував і 24-26 жовтня 1917 р. провів Перший Всеукраїнський агрономічно-економічний з’їзд, який визначив шляхи майбутнього розвитку сільськогосподарської науки та аграрної освіти[13]. Після прийняття Третього Універсалу Центральної Ради подав у відставку з посади, не погоджуючись з оголошеною урядом відмовою від приватної власності на землю [16]. В жовтні 1918 р. став директором середньої загальнокооперативної школи в Києві[14]. Подальша доля невідома. Друковані праці
Зазначення
Посилання
Джерела та література
Див. також
|
||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
