Савченко-Більський Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Са́вченко-Бі́льський (4 серпня 1879 [1], Шаповалівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії, тепер Ніжинського району Чернігівської області — 10 червня 1938, Харків ) — науковець, ветеринарний лікар. Брат Михайла Савченка-Більського. ЖиттєписНародився в сім'ї Олександра Олексійовича Савченка-Більського (1843–1932), який походив із старшої гілки старовинного козацького роду Савченків-Більських [2]. Батько мав чин колезького реєстратора і володів маєтком у Шаповалівці. Навчався в Чернігівській та Ніжинській гімназіях, після отримання середньої освіти вступив до Харківського ветеринарного інституту. В 1898 р. став членом громадської організації «Харківська Українська студентська громада», навесні 1899 р. взяв участь у страйку харківського студентства, яке вимагало демократизації вищої школи. Разом з іншими учасниками заворушень був відрахований з інституту, але восени наказ про відрахування відмінили [3]. Прийняв участь у страйку студентів ветеринарного інституту 19 лютого 1901 р., потрапивши в поле зору харківської поліції. 17 квітня 1901 р. був відрахований з інституту та висланий з Харкова із забороною на проживання в Санкт-Петербурзі та деяких інших містах [4] [5]. Під час першої російської революції влітку 1906 р. був одним із керівників селянських заворушень у Шаповалівці, зокрема мітингу у червні-місяці, на якому селяни вимагали розподілу поміщицької землі. Для придушення заворушень із Борзни прибула рота солдатів, керівники виступу були заарештовані, «частину заарештованих було ув’язнено, решту вислано за межі губернії» [6]. О. Савченко-Більський був заарештований 9 серпня 1906 р. по справі вбивства поліцейського справника в Шаповалівці і утримувався у в’язниці м. Борзна. Дізнання по справі було передано прокурору Ніжинського окружного суду, який закрив справу, знявши всі звинувачення, але за «шкідливу політичну діяльність» О. Савченко-Більський 17 березня 1907 р. був висланий в адміністративному порядку до Житомира [5]. 21 жовтня 1907 р. був заарештований у Києві як учасник сходки членів і пропагандистів Київського комітету партії соціалістів-революціонерів, з-під варти втік і був поміщений у розшуковий циркуляр [5]. Членом Української партії есерів О. Савченко-Більський офіційно не був, за його словами в період навчання в ветеринарному інституті йому, як вихідцю із села, позиція есерів у селянському питанні була найбільш близькою. Тому він приймав участь у нелегальних зібраннях, розповсюджував есерівську літературу, виконував окремі партійні доручення [7]. В 1908 р. поновився на навчанні у ветеринарному інституті, за агентурними відомостями поліції в жовтні 1908 р. агітував за проведення страйку, а в листопаді 1910 р. входив до складу комісії по вшануванню пам’яті померлого графа Л.М. Толстого [5]. Харківський ветеринарний інститут закінчив у 1912 р., потім навчався в Московському сільськогосподарському інституті [4]. Одночасно працював на посаді ветеринарного лікаря, але 31 грудня 1914 р. був звільнений з посади через політичну неблагонадійність [5]. В Першу світову війну з січня 1915 р. до демобілізації в 1917 р. перебував на фронті [4]. В 1918 р. був змушений переїхати з родиною до Криму для лікування сина. Проживав у м. Балаклава, працював у комісії по боротьбі з епідемією чуми [8]. В 1919 р. займав посаду завідувача ветеринарним відділом Васильківської повітової земської управи. Підлягав мобілізації до армії А.І. Денікіна, але за клопотанням Київської губернської земської управи йому надали відстрочку від призову[9]. З 1920 р. проживав у Харкові, працював ветеринарним лікарем у Всеукраїнській спілці скотарської і молочної кооперації «Добробут», яка входила до складу кооперативного товариства Сільський господар [4]. Був членом Харківського наукового товариства по сільськогосподарській секції, у 1927 р. став членом Президії зоотехнічної підсекції [10]. У 1933 р. працював у Наркомземі УРСР, організував, як фахівець з вівчарства, ввезення в Україну кращих порід овець із Середньої Азії [4] [11]. У 1936 р. був звинувачений в числі групи осіб у службовій недбалості при підготовці до зими тваринницьких ферм у бурякорадгоспі села Білий Колодязь Вовчанського району, що призвело до масового падежу худоби. За вироком Харківського обласного суду був засуджений до 1 року виправно-трудових робіт без тримання під вартою[12]. Останнє місце роботи – ветеринарний лікар (зоотехнік) Артемівського відгодівельного пункту в м. Мерефа Харківського району. Був заарештований УНКВС у Харківській області 28 жовтня 1937 р. за звинуваченням у приналежності до антирадянської есерівської організації[13], пізніше названої «Обласне об’єднане 6юpo правих і лівих есерів» [14]. Звинувачення базувалося на показах бувшого правого есера М. М. Литвинова, отриманих при його допиті. Він назвав 5 прізвищ осіб, завербованих ним в антирадянську організацію, в тому числі і О. Савченка-Більського[15]. Своєї вини О. Савченко-Більський не визнав[16]. Засуджений до розстрілу 13 квітня 1938 р. Трійкою УНКВС[17], вирок виконано 10 червня 1938 р.[18], похований у Харкові. Реабілітований Харківським обласним судом 29 січня 1960 р. [19].[20]. Сім’яО. О. Савченко-Більський був одружений з Ксенією Олександрівною Мартиновою (1884–1943), шкільною вчителькою. Сини: Микола Мартинов (1915–1978); Ілля Мартинов (1918–2010); Володимир Мартинов (1920–2000). Ілля і Володимир Мартинови – відомі альпіністи, майстри спорту, спортивні функціонери [21] [22]. Примітки
Джерела
Див. також |
||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
