Саннікова Ольга Павлівна
Ольга Павлівна Саннікова (нар. 21 червня 1948, Одеса, УРСР, СРСР) – доктор психологічних наук, професор. БіографіяО. П. Саннікова народилася 21 червня 1948 року в Одесі. У 1976 році закінчила Ростовський державний університет і почала працювати в Одеському державному педагогічному інституті імені К. Д. Ушинського.[1] В 1982 році захистила дисертацію «Співвідношення показників емоційності та товариськості» на здобуття науковго ступеня кандидата психологічних наук. У 1997 році, захистивши дисертацію «Емоційність в професійній структурі особистості», здобула науковий ступінь доктора психологічних наук. У 2001 році присвоєно вчене звання професора. З 1988 року завідує кафедрою загальної та диференціальної психології Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Створила лабораторію психології індивідуальних відмінностей. У 1988 – 2007 роках очолювала першій в Україні факультет післядипломної освіти «Психологія». З 2003 року очолює Спеціалізовані вчені ради із захисту докторських та кандидатських дисертацій з психології, є головою методологічного семінару з психології Південного регіону України. Під її керівництвом захищено 30 дисертацій. У 2017 році обрана почесним членом Національної академії педагогічних наук України. Наукова діяльністьНаукова творчість пов’язана з дослідженнями проблеми структури особистості: особистість постає у вигляді системи, що містить ієрархічні рівні (формально-динамічний, змістовно-особистісний та соціально-імперативний) і суміжних зон між ними. Подібний підхід, що отримав назву континуально-ієрархічного, дозволив розглянути особистість як цілісну (дискретно-димензіональну) систему континуальних утворень (рівнів, підсистем), що плавно переходять одне в друге, представити кожну рису особистості як водночас континуальне і дискретне утворення. Розглядаючи особистість, спираючись на вимоги трудової та професійної діяльності, створила модель континуально-ієрархічної структури особистості у двох планах (загальнопсихологічному і професійно-психологічному). Висуває положення, згідно з яким основним чинником індивідуалізації процесу становлення і функціонування особистості професіонала є емоційність, вивчає зазначену властивість в контексті континуально-ієрархічної структури особистості. Дослідження емоційності розробляються у трьох основних напрямах; 1) емоційність вивчається в системі властивостей особистості та в системі механізмів, що регулюють діяльність; 2) розробка методологічних основ теорії емоційності, дослідження її як складної інтегральної, багаторівневої властивості особистості і як особливого феномена у ряді емоційних явищ; 3) розробка програми емпіричного дослідження емоційності в контексті континуально-ієрархічного підходу; створення комплексу психодіагностичного інструментарію, що потребує підбір існуючих та розробку нових оригінальних методик і технологій психодіагностики професійно важливих якостей особистості згідно з вимогами психометрики. Дійшла висновку, що емоційність можна розглядати як фундаментальну властивість, у межах якої протікають всі психічні процеси і стани, як рух від нижчого рівня до вищого, як підсумок генетичного розвитку і розвитку під впливом навколишнього середовища; показала, що емоційність виступає як системоутворюючий чинник, який визначає специфіку пов'язаних з нею властивостей особистості.[2] Є автором понад 300 наукових праць, серед яких 7 монографій. Деякі праці
Нагороди
ПриміткиДжерела
|
||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
