Сан-Антоніо-де-Ареко
Сан-Анто́ніо-де-Аре́ко (ісп. San Antonio de Areco), також відоме під скороченою назвою Аре́ко (ісп. Areco) — місто в аргентинській провінції Буенос-Айрес, адміністративний центр однойменного округу. Географія і клімат Сан-Антоніо-де-Ареко знаходиться у зоні пампи. Рельєф місцевості складають переважно пологі пагорби і широкі зигзагоподібні долини, які завдячують своєю появою водній ерозії. Через місто протікає річка Ареко, а також струмки Добладо і Каньяда-Онда. Місто часто потерпає від підтоплень, спричинених Судестадою і повенями на річці Ареко. Сан-Антоніо-де-Ареко знаходиться у сейсмічно спокійній зоні, останній землетрус тут був понад 100 років тому. Клімат міста вологий субтропічний без сухого сезону (Cfa за класифікацією Кеппена). Літа жаркі і вологі, часто зі зливами і ураганним вітром. Зими м'які з температурами переважно вище 10 °C, але з досить частими морозами, спричиненими приходом холодного повітря з Антарктики. Для місцевості характерні такі вітри:
НаселенняЗгідно з даними перепису 2010 року, проведеного INDEC, населення міста Сан-Антоніо-де-Ареко складає 23 138 осіб (11 353 чоловіків і 11 785 жінок).
Історія До XVI століття місцевість, де нині знаходиться місто Сан-Антоніо-де-Ареко, була заселена індіанцями керанді. З приходом європейських колонізаторів вона опиняється на головному шляху до Верхнього Перу[en] і Парагваю. Перше поселення на берегах річки Ареко засновують у XVII столітті єзуїтські місіонери. У 1710-1714 роках це поселення кілька разів постраждало від набігів керанді. Щоб отримати божий захист від ворожих індіанців, поселенці зводять каплицю на честь Святого Антонія Падуанського[3]. 23 жовтня 1730 року було створено парафію Сан-Антоніо-де-Ареко, у якій на той час налічувалося 25 землевласників. Цю дату вважають днем заснування міста[3]. Під час англійський вторгнень[en] 1806—1807 років до Сан-Антоніо-де-Ареко засилали полонених британців. Через стратегічне розташування міста у ході війни за незалежність і подальшого формування аргентинської держави його відвідувало багато історичних особистостей, зокрема Хосе де Сан-Мартін, Хуан Мануель де Росас, Факундо Кірога. У вересні 1833 року Сан-Антоніо-де-Ареко відвідує англійський натураліст Чарльз Дарвін під час своєї навколосвітньої подорожі.   З середини XIX століття до Сан-Антоніо-де-Ареко починають масово прибувати мігранти з європейських країн: іспанці, хорвати, італійці, ірландці. 1892 року до Сан-Антоніо-де-Ареко було збудовано гілку залізниці[en] Пергаміно-Вікторія[en], яка сприяла розвитку містечка. 1926 року виходить книга Рікардо Гуїральдеса[en] «Дон Сегундо Сомбра», дія якої відбувається в Сан-Антоніо-де-Ареко. Вона стає дуже популярною в Аргентині і сприяє закріпленню за Сан-Антоніо-де-Ареко іміджу історичного міста, яке береже традиції. З 1939 року у місті починають проводити щорічний День Традиції — фестиваль, присвячений звичаям сільської Аргентини[3]. 1999 року президент Аргентини присвоює місту звання населеного пункту загальнодержавного історичного значення, а шести об'єктам у ньому — статус національної історичної пам'ятки. 2015 року згідно з законом № 27105 місто отримує звання Національної колиски традицій[4]. 2015 року у місті було створено Національний університет Сан-Антоніо-де-Ареко[5], який пропонує навчання зі спеціальностей пов'язаних з сільським господарством, екологією, культурою. Економіка Основною галуззю економіки міста Сан-Антоніо-де-Ареко є сільське господарство. Окрім цього, розвинені народні ремесла — виробництво столове срібло[en], лимарство, ткацтво, виготовлення мотузок, металевих виробів, кераміки. Важливу роль в економіці міста відіграє туризм, у першу чергу, внутрішній. Головними відвідувачами є переважно жителі Буенос-Айреса, яких приваблює традиційне життя Сан-Антоніо-де-Ареко, яке контрастує із сучасним стилем життя у столиці. Також місто приваблює іноземних туристів, зацікавлених у культурі гаучо. Основною туристичною атракцією Сан-Антоніо-де-Ареко є Національний фестиваль традицій, який проводиться щороку у листопаді і приваблює більше 20 тисяч відвідувачів[3]. Окрім цього, у місті функціонують вісім музеїв[4]:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
