Сербський національний рух

Сербське національне пробудження (серб. Српски народни препород) або Сербське національне відродження (серб. Српски препород) — терміни, що позначають період в сербській історії між XVIII століттям і створенням формально незалежного Сербського князівства (1878).

Відродження почалося на території Габсбурзької монархії, в Сремськи-Карлівці.

Сербський Ренесанс (серб. српска ренесанса) почався в XVII столітті в Банаті^[1]. Усі ці культурні процеси передували Болгарському національному відродженню.

Першим повстанням в Османській імперії, яке мало національний характер, стала Сербська революція (1804—1817), яка, у свою чергу, була кульмінацією Сербського відродження^[2]. Згідно з дослідженнями Олени Мілойкович-Джурич, першим літературним та науковим товариством південних слов'ян була Матиця сербська, заснована провідними діячами Сербського відродження в Пешті в 1826. Воєводина стала колискою Сербського відродження у ХІХ столітті^[3].

Одним з головних діячів руху був Вук Стефанович Караджич (1787—1864), лінгвіст та реформатор сербської мови^[4]^[5].

Сербське відродження являло собою певну загрозу для Австрії та її стратегічних інтересів^[6]. Так, Сербським народом проголошено автономію Сербської Воєводини під час Революції 1848—1849 після збройного конфлікту з угорцями: ця подія також була частиною епохи Національного відродження^[7].

Хоча діячі Сербського національного відродження і ставилися схвально до ідеї співпраці між південнослов'янськими народами, перебували під впливом ідей югославізму і розглядали можливість створення югославської держави, проте, у плані культурних і національно-політичних поглядів вони таки орієнтувалися на «Велику Сербію»^[8].