Симоненко Олександр Сергійович

Олександр Симоненко Симоненко Олександр Сергійович
Загальна інформація
Громадянство	Україна
Народження	14 лютого 1974(1974-02-14) (51 рік) Кіровоград, УРСР
Зріст	180 см
Вага	76 кг
Alma mater	Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Спорт
Країна	СРСР →  Україна
Вид спорту	велосипедний спорт
Дисципліна	велотрекові гонки
Спортивне звання	Заслужений майстер спорту України
Нац. збірна	України
Тренери	Сергій Іванович Симоненко, Сергій Леонідович Фісюк, Олександр Іванович Заворітній[1]
Нагороди Спортивні медалі Представник  Україна Велосипедний спорт Олімпійські ігри Срібло Сідней 2000 Командна гонка переслідування на 4000 метрів Чемпіонати світу Золото Бордо 1998 Командна гонка переслідування Золото Антверпен 2001 Індивідуальна гонка переслідування Золото Антверпен 2001 Командна гонка переслідування Срібло Богота 1995 Командна гонка переслідування Срібло Перт 1997 Командна гонка переслідування

Олександр Сергійович Симоненко (14 лютого 1974, Кіровоград) — український трековий велогонщик, заслужений майстер спорту України, призер Олімпійських ігор в Сіднеї, переможець та призер Чемпіонатів світу, неодноразовий переможець та призер чемпіонатів України.

Олександр Сергійович Симоненко народився 14 лютого 1974 року в Кіровограді. Займатися велоспортом почав з 1986 року у спортивному клубі «Буревісник». З 1994 по 1998 роки навчався в Кіровоградському педагогічному університеті імені Володимира Винниченка на факультеті фізичного виховання та спорту. З 1995 року входить до складу спортивної команди Державної прикордонної служби України. У 2001 році Симоненка визнали найкращим спортсменом України та лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року-2001»^[2].

За високі спортивні результати та внесок розвиток слави українського спорту у світі Олександра Симоненка нагороджено орденом «За заслуги» другого та третього ступенів^[3].

Рішенням Кіровоградської міської ради від 24 липня 2003 року Олександру Симоненку присвоєно звання «Почесний громадянин Кіровограда»^[4].

Після закінчення спортивної кар'єри з 2005 по 2010 роки Симоненко працював на посаді заступника голови фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» України в Кіровоградській області^[5].

Олександр Симоненко почав займатися спортом під керівництвом свого батька Симоненка Сергія Івановича. У 1988 році спортсмена запросили в Київський центр олімпійської підготовки «Титан». У 1990 році у Москві він став чемпіоном СРСР у змаганні юніорів та виконав норматив майстра спорту СРСР.

У 1992 році Симоненко у складі юніорської збірної України здобув 2 срібла на чемпіонаті світу в Афінах. Через три роки на дорослому Чемпіонаті світу в Боготі він знову завоював другу сходинку в командній гонці переслідування. У 1997 році спортсмен повторив це досягнення уже в Перті, Австралія.

В 1998 році на Чемпіонаті світу в Бордо Симоненко разом з Олександром Феденко, Сергієм Матвєєвим, Русланом Підгорним завоював перше місце в командній гонці переслідування. У 2001 році він повторив це досягнення разим із Сергієм Чернявським, Олександром Феденко та Любомиром Полатайко на Чемпіонаті світу в Антверпені. Окрім цього завоював золото і в індивідуальні гонці переслідування.

На етапах Кубка світу спортсмен неодноразово здобував перемоги та призові місця як в індивідуальних, так і в командних гонках переслідування.

На перших своїх Олімпійських іграх в Атланті спортсмен в складі збірної України у командній гонці переслідування посів 7 місце. На Іграх в Сіднеї велосипедист змагався в індивідуальній гонці переслідування, де посів 6 місце. А разом з Олександром Феденко, Сергієм Матвєєвим та Сергієм Чернявським у командній гонці переслідування здобув срібні нагороди.

• Інформація з сайту Cycling archives з доповненнями

• Олімпійське досьє Олександра Симоненка [Архівовано 4 грудня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Sports-reference(англ.)
• Профіль Олександра Симоненка [Архівовано 12 березня 2016 у Wayback Machine.] на сайті Cycling archives(англ.)
• Вечірня газета (19.09.2003). Олександр Симоненко: "Свої спортивні перемоги присвячую пам'яті батька". Архів оригіналу за 27.12.2015. Процитовано 11 березня 2016.