Скляренко Галина Яківна

Скляренко Галина Яківна
Скляренко Галина Яківна
Народилася	26 березня 1955 (70 років) ; Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР; Україна
Національність	українці
Діяльність	мистецтвознавиця
Alma mater	Київський державний художній інститут (1977)
Галузь	мистецтвознавство
Заклад	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства
Членство	Спілка радянських художників України

Галина Яківна Скляре́нко (нар. 26 березня 1955(19550326), Київ) — український мистецтвознавець. Член Національної спілки художників України. Кандидат мистецтвознавства.

Біографія

1977 року закінчила Київський державний художній інститут (нині НАОМА — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Педагоги з фаху — Г. Заварова, А. Ревенко.

Працює у відділі образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (від 1980 року).

1998-2005 – член бюро секції критики КОНСХУ.

Нагороджена: премія молодих вчених НАНУ ( 1985), премія НСХУ по критиці ( 1989), премія ІМФЕ ім.М.Рильського НАНУ за кращу роботу року ( 1990), Перша премія конкурсу журналу «Образотворче мистецтво» - « Мистецтвознавець-2008». 1998-2003 – член наглядової ради Центру сучасного мистецтва при Києво-Могилянській Академії

Автор монографій:

(рос.) «Художник і місто» (Київ: Наукова думка, 1990);
«Яким Левич: живопис на перехресті часу» (Київ: Дух і літера, 2002;
«На берегах. Нотатки до українського мистецтва ХХ століття» (Київ: Софія, 2007).
(рос.) Галина Скляренко / Аким Левич. Вопросы без ответов.(Київ, Софія, 2005.)
«Сучасне мистецтво України. Портрети художників» (Київ, Huss, 2015, перевидання – 2018 , 2019, 2020),
«Українські художники з відлиги до перебудови» у 2-х книгах (Київ, Huss, 2020),
«Нова українська скульптура» (Київ, Huss, 2021).

Автор вступних статей до альбомів про творчість художників Зіновія Толкачова, Олександра Дубовика, Олександра Бородая, Сергія Якутовича, Аркадії Оленської-Петришин та ін., а саме: «Олександр Бабак. Олександр Бородай» (1992); «Олег Пінчук. Скульптура» (1996); «Олександр Дубовик» (1996), «Микола Білик» (1997); каталогу норвезько-української виставки сучасного мистецтва «Пер Гюнт» (Трондхейм, 1997); «Інтервали» (2000); «Бренд «Українське» (2002); «Христина Оленська. Живопис. Скульптура» (Київ, Нью-Йорк, 2002); «Мистецтво України. 1991-2003» (Київ, 2003); «Юрій Луцкевич» (Київ, 2004); «Зіновій Толкачов. Твори з музейних та приватних збірок» (Київ, 2005); «Олександр Дубовик» (Київ, 2006); «Георгій Колосовський. Живопис» (Київ, 2006); «Ганна Криволап. Живопис. Альбом» (Київ, 2006); «Іван Кавалерідзе: життя і творчість» (Київ, 2007); «Диалог с экраном. Рисунки с телевизора художника Акима Левича» (Київ, 2007); «Сергій Якутович. Абсолютний слух часу. Альбом» (Київ, 2008); «Тиберій Сільваші. Каталог» (Київ, 2008); «Олександр Бабак» (Київ, 2008); «Олег Тістол. Ю.Бе.Ка.» (Київ, 2008); «Воля к безмерному: опыт постижения метафизического. Ukrainian Art Today. Kiev-Paris. Альбом.» (Київ, 2008); «Віктор Кудін. Карикатури. Альбом.» (Київ, 2008); «Українська нова хвиля. Друга половина 1980-х-початок 1990-х років. Каталог виставки.НХМУ.» (Київ, 2009); «Олег Тистол. «Худфонд». Каталог выставки.-М., 2009».

Авторка статей у журналах «Terra Incognita» «Образотворче мистецтво» та ін.; «Матеріали до історії: Монументально-декоративне мистецтво України другої половини ХХ століття». ^[2]

Кураторська діяльність: «Українське мал.-art-ство 1960-1980-х р.р. Три покоління українського живопису» (разом з О.Кузьянцем, Київ-Оденсе,1990); куратор виставки живопису О.Агафонова, Г.Григор'євої, Я.Левича (1992, НХМУ), виставкового проекту «Діалоги» ( разом з Валерієм Сахаруком) – 2002- 2004 р: виставки” “Гавриленко / Сухоліт (малюнок)”, “ Глущенко /Сільваші ( живопис)”, “Тістол / Маценко. Болотяна Лукроза (фотографія)”, “Малевич / Тетянич. Полетіли ( фотографія, тексти, інсталяції)”.- галереї “Аліпій” та “К- 11”; куратор виставки: “Леонід Козлов. Скульптура, живопис, графіка”. (Республіканський будинок художника, Київ, квітень 2003), виставки: «Міф. Українське бароко» (разом з О.Баршиновою, Київ, 2012, Національний художній музей України); «Орієнтація на місцевості»(Київ, НХМУ, 2013); «У нашім раї» ( разом з В.Сахаруком, Київ, Інститут проблем сучасного мистецтва, 2014 , Лондон, галерея Саатчі, 2014); «Інша історія: мистецтво Києва від відлиги до перебудови» (Київ, НХМУ, 2016 ); «Переведи мене через майдан» (Київ, ІПСМ, 2017); куратор ряду персональних виставок українських художників .

Педагогічна діяльність: 1992-1995 читала курси лекцій з сучасного мистецтва на мистецтвознавчому факультеті НАМА, 1997 – архітектурному факультеті Національного університету будівництва та архітектури, 2006-2007 – на мистецтвознавчому факультеті ДАКККіМ.

Одна з перших дослідниць складних етапів в історії українського мистецтва 20го століття.

Г.Скляренко відслідковує авторські версії проявів перформансу, концептуального мистецтва в Україні, аналізує особливості виникнення цього спрямування у вітчизняному контексті, порівнюючи його з західним та російським художнім досвідом. Матеріалом для аналізу стала творчість художників В.Бахчаняна, Б.Михайлова, Ф.Тетянича, А.Степаненко, Л.Войцехова, С.Ануфрієва, А.Кахідзе та ін.^[3].

Була номінована на Державну Шевченківську премії 2022 року.