Слюсаренко Анатолій Гнатович

Слюсаренко Анатолій Гнатович
Слюсаренко Анатолій Гнатович
Народився	15 серпня 1938; с. Студениця, Житомирська область, УРСР
Помер	16 грудня 2024 (86 років)
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	науковець, історик, викладач університету
Alma mater	Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1966)
Галузь	історія
Заклад	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор, академік
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Відомі учні	Тростогон Алла Михайлівна
Нагороди	Нагорода Ярослава Мудрого; Орден «Знак Пошани»; Почесна відзнака Президента України; Орден «За заслуги» (Україна) (II, III ступенів); Заслужений працівник освіти України;

|портрет=

Слюсаренко Анатолій Гнатович (15 серпня 1938 — 16 грудня 2024^[1]) — український науковець, академік НАПН України^[2] (2003), академік АН ВШ України, доктор історичних наук (1982), професор (1983).

Біографія

Народився в селі с. Студениця Коростишівського району на Житомирщині. У 1966 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1969 по 1971 — навчався в аспірантурі КДУ. 1971 року Захистив кандидатську дисертацію «Керівництво Комуністичної партії України розвитком творчої співдружності працівників науки та промисловості (1959—1965)», а 1982 — докторську «Керівництво КПРС розвитком науки та впровадженням її результатів у промислове виробництво в умовах зрілого соціалізму (досвід партійних організацій України)».

В університеті працював з 1966 на різних посадах: завідувач кабінету історії, асистент, доцент, професор, завідувач кафедри історії СРСР та кафедри новітньої історії України, з 1988 по 2003 рр. — декан історичного факультету університету. Під його керівництвом підготовлено та захищено більше 30 кандидатських та 8 докторських дисертацій. Очолював науково-методичну комісію з історії, був членом експертної та фахової рад Міністерства освіти та науки України, працював головою спеціалізованої ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій, членом аналогічної ради в Інституті історії України НАН України, головним редактором історичної серії наукового журналу «Вісник Київського університету». Обраний член-кореспондент (1999), а згодом академіком НАПН України (10.04.2003 р., Відділення вищої освіти).

Читав нормативні курси: «Новітня історія України», «Основи екології» та спеціальний курс — «Історія освіти та науки України»; проводить семінарські заняття з курсів «Новітня історія України», «Історія СРСР»^[3].

Основні праці

Досліджує історію українського конституціоналізму, державотворчі процеси в сучасній Україні. Автор і співавтор понад 130 наукових та навчально-методичних праць, у тому числі — 2 підручників і більше 20 навчальних посібників:

«КПСС и прогресс науки в развитом социалистическом обществе: Из опыта работы партийных организаций Украины по развитию науки и внедрению ее достижений в производство» (1978);
«В борьбе за повышение эффективности научных исследований (на материалах г. Киева)» (1982, у співавт.);
«Расцвет духовной культуры трудящихся Советской Украины в братской семье народов СССР» (1984);
«Нові політичні партії України» (1990, у співавт.);
«Моя Україна: Подорож в історію» (1994, у співавт.);
«Історія української Конституції» (1997, у співавт.);
«Україна в ХХ столітті: 1900—2000: Збірник документів і матеріалів» (2000, у співавт.);
«Україна на зламі історичних епох. Державотворчий процес 1985—1999 рр.» (2000, у співавт.);
«Застереження історією (українська радянська державність у координатах більшовицької етнополітичної моделі: 1918—1920-ті роки)» (2002, у співавт.);
«Історична наука: термінологічний та понятійний довідник» (2002, у співавт.);
«Історія України. Навчально-методичний посібник для семінарських занять» (К., 2006).