Сокальський Олексій Степанович
Сокальський Олексій Степанович (нар. 17 березня 1918, Зіньківці Хмельницької обл. — пом. 10 липня 1991, Київ) — український бібліотекознавець, фондознавець, каталогознавець, педагог, організатор бібліотечної освіти. Фундатор вищої бібліотечної і культурно-мистецької освіти у Київському державному інституті культури, його перший ректор (1968—1972). Кандидат педагогічних наук (1966), професор (1972). БіографіяСокальський Олексій Степанович народився 17 березня 1918 року в селі Зіньківці Хмельницької області в робітничій родині. Батько ― Степан Тимофійович Сокальський працював каменярем, мати була домогосподаркою. У 1933 році закінчив семирічну школу та вступив до Харківського керамічного технікуму, згодом перевівся на 4-й курс робітничого факультету Харківського зоотехнічного технікуму, який закінчив у 1936 році. Вищу освіту здобув в Українському бібліотечному інституті за спеціальністю «бібліотекознавство дитячих і юнацьких бібліотек»[1]. Упродовж 1936—1940 років його викладачами були Н. Я. Фрідьєва, О. А. Майборода, Д. М. Лекаренко та інші[2]. Саме вони націлювали студента Сокальського на майбутню викладацьку та науково-дослідну діяльність[3]. Після закінчення навчання у 1940 році розпочав трудову діяльність у Кишиневі на посаді старшого консультанта Молдавського бібліотечного колектора. Згодом був призначений директором цієї установи, основну роботу поєднував з педагогічною, викладав російську мову та літературу на різних курсах для робітничої молоді[4]. Педагогічну діяльність молодого фахівця перервала війна. 24 червня 1941 року Сокальський був мобілізований до І Молдавського комуністичного батальйону та був направлений до Ташкентського військкомату. Працював завучем та викладачем російської мови в школі селища Кампир-Равата Узбецької РСР. У жовтні 1942 року був мобілізований до війська, де служив до серпня 1943 року. До квітня 1944 року вчителював у школах Фергани (Узбекистан) та на Полтавщині. До жовтня 1945 року брав участь у бойових діях на території Польщі, Німеччини, Чехословаччини[5]. Після демобілізації у жовтні 1945 року був призначений заступником директора з навчальної роботи Кам'янець-Подільської школи з підготовки спеціалістів для політосвітніх закладів. Викладав зарубіжну літературу[6]. У серпні 1949 року О. С. Сокальський обійняв посаду старшого інспектора Комітету по справах культурно-просвітницьких установ при Раді Міністрів УРСР. Після реорганізації Комітету та заснування Міністерства культури УРСР у 1951 році О. С. Сокальського призначили очільником Управління навчальних закладів[6]. У 1951 році О. С. Сокальський вступив до заочної аспірантури Московського державного бібліотечного інституту, де готував дисертацію з питань організації фондів і каталогів під науковим керівництвом О. С. Чубарьяна[7]. Підготував і видав для культосвітніх технікумів УРСР навчальний посібник «Організація бібліотечних фондів і каталогів: методичні вказівки для заочників» (1951). Упродовж 1955—1957 років під цією ж назвою — чотири випуски посібника на допомогу заочникам бібліотечних відділів технікумів підготовки культпросвітпрацівників, у 1959 році — підручник «Організація алфавітного і систематичного каталогу у масових бібліотеках» (всі — у співавторстві з В. Туровим), у 1961 році ― лекцію «Республіканські бібліотеки» та інші[8]. У 1964 році О. Сокальський очолив Київську філію Харківського державного інституту культури. 1 вересня 1968 року на базі Київської філії ХДІК з створено Київський державний інститут культури (КДІК). О. Сокальського було призначено його ректором[9][10]. У 1966 році в Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук «Науково-педагогічні основи вивчення питань організації бібліотечних фондів»[8][11]. О. Сокальський очолював кафедру бібліотекознавства і викладав низку бібліотечних дисциплін. На посаді ректора залучив до викладання бібліотечних дисциплін низки висококваліфікованих викладачів, кандидатів наук, зокрема О. Довгополої з Харкова. Підтримував творчі та дружні стосунки з харківськими колегами ― Є. П. Таммом, А. А. Ашукіним, Д. А. Кумок, які приїздили до Київської філії читати лекції[12]. Він був ініціатором створення кафедри науково-технічної інформації, відкриття аспірантури за спеціальністю 2313 «Бібліотекознавство і бібліографія» (1972), за його участі були відкриті філії КДІК у Рівному (1970) та Миколаєві (1971)[8]. У 1971 році рішенням Вищої атестаційної комісії Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР О. Сокальському, першому в Україні, було присвоєно наукове звання професора за спеціальністю «книгознавство, бібліотекознавство, бібліографія»[8]. У 1972 році О. Сокальського виключили з лав КПРС, у жовтні цього ж року звільнили з посади ректора КДІК. Ще рік він очолював кафедру бібліотекознавства та викладав бібліотечні дисципліни, працював на посаді професора кафедри, проте у 1973 році під тиском нового керівництва КДІК був вимушений звільнитися. З 1974 року професор О. Сокальський обіймав посаду старшого наукового співробітника відділу теорії інформаційного забезпечення Українського науково-дослідного інституту науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень Держплану УРСР. Завершив дослідження з питань автоматизації бібліотечних процесів, результатом якого стало розроблене технічне завдання для впровадження в бібліотечні процеси підрозділів інституту засобів автоматизації і механізації. З 1 жовтня 1977 року перейшов на викладацьку роботу в Інститут підвищення кваліфікації інформаційних працівників у Києві[13]. О. Сокальський був нагороджений кількома медалями — «За оборону Ленінграда», «За визволення Праги», «50 років Збройних сил СРСР» та іншими, відзначений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР «За вагомий внесок у культурне будівництво»[5]. Пішов з життя 10 липня 1991 року в Києві[13]. Наукова діяльністьНаукова діяльність О. Сокальського пов'язана з дослідженням проблем бібліотечного фондознавства, каталогознавства, історії бібліотечної справи, автоматизації і механізації бібліотечних процесів, підготовки кадрів для галузі культури, зокрема для бібліотек. У його науковому доробку понад 140 публікацій, у тому числі монографія, низка підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для вищих і середніх спеціальних навчальних закладів з бібліотекознавства, історії бібліотечної справи, фондознавства, каталогознавства. Його статті у фаховій пресі порушували актуальні проблеми якісної підготовки бібліотечних кадрів у навчальних закладах. Питанням організації фондів і каталогів були присвячені його статті «Наочність в організації фондів» (1956), «Основа роботи бібліотеки» (1964), «Книга должна найти читателя» (1964), «Зберігання й реставрація книжкового фонду» (1965), у яких досліджено процеси роботи з бібліотечним фондом, завдання його комплектування, способи опрацювання видань, особливості зберігання та реставрації фондів бібліотек. Науковець брав участь у міжнародних наукових конференціях та бібліотекознавчих заходах в Україні, а також у навчальних семінарах для бібліотекарів, мав декілька винаходів. У 1969 році у співавторстві з А. Косовим О. Сокальський зареєстрував пріоритет на винахід секції механізованого стелажа, що дало змогу зекономити місце у бібліотечних фондосховищах і захистити об'єкти зберігання від агресивних чинників зовнішнього середовища[14]. Науковий доробок
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
