Сокур Петро Павлович
Петро Павлович Сокур (народився 3 лютого 1946 — помер 14 травня 2020 на 75-му році життя[1]) — український лікар і науковець, доктор медичних наук, професор кафедри торакальної хірургії та пульмонології НМАПО імені П. Л. Шупика, головний дитячий торакальний хірург МОЗ України. Автор 245 наукових праць, 17 патентів та авторських свідоцтв, автор і співавтор 18 монографій, навчально-методичних посібників і підручників. ЖиттєписПетро Павлович народився 3 лютого 1946 року у селі Агафієвка, Любашівської селищної громади Подільського району Одеської області України. Закінчив Первомайське медичне училище в м. Первомайськ Миколавської області, відбув строкову військову службу на посаді фельдшера, начальника аптеки. Освіту хірурга отримав на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. Професор Сокур П.П. ніколи не припиняв професійного розвитку: спочатку очна аспірантура на кафедрі пульмонології Київського інституту удосконалення лікарів, захист кандидатської дисертації «Діагностика і хірургічне лікування стравохідно-респіраторних нориць», посада асистента, а пізніше — доцента кафедри пульмонології. Далі Петро Павлович захистив докторську дисертацію «Хірургічне лікування доброякісних пухлин легень» та став професором кафедри пульмонології. Із 46 років роботи – 42 роки він присвятив торакальній хірургії. Крім того, професор Сокур П.П. був досвідченим і кваліфікованим педагогом. Петро Павлович виховав когорту торакальних хірургів та пульмонологів України. Упродовж багатьох років був куратором базового дитячого торакального відділення Київської міської клінічної лікарні №17 та циклу спеціалізації за фахом «торакальна хірургія». Здійснював щотижневі обходи у відділенні, щоденні огляди важких та складних хворих. Щорічно консультував понад 300 амбулаторних хворих, здійснював більше 1000 оглядів і консультацій стаціонарних хворих, багато часу проводив за операційним столом. Виконував значну консультативну роботу в медичних закладах міста Києва та України. Із 1990 до 2013 року професор Сокур був головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за фахом «Дитяча торакальна хірургія» та «Дитяча пульмонологія». Петро Павлович Сокур помер 14 травня 2020 року у стінах лікарні, де пропрацював більшу частину життя у м. Київ після нетривалої хвороби. БіографіяУ 1974 році закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту. З 1974 року до 1981 рік працював лікарем-хірургом, а з 1981 року - завідувачем торакального відділенням Київської дитячої лікарні №7 (сьогодні КНП "Київська міська клінічна лікарня № 17"). З 1982 року до 1984 року навчався в очній аспірантурі на кафедрі пульмонології Київського інституту удосконалення лікарів. З 1984 року після дострокового захисту кандидатської дисертації на тему «Діагностика і хірургічне лікування стравохідно-респіраторних нориць» був зарахований на посаду асистента кафедри пульмонології, з 1988 року - доцента кафедри. У 1990 році отримав вчене звання доцента. У 1998 році захистив докторську дисертацію на тему «Хірургічне лікування доброякісних пухлин легень»[2]. У 2001 році переведений на посаду професора кафедри, а у 2002 році отримав вчене звання професора. ![]() ![]() Наукова діяльністьПрофесор Сокур — автор 245 наукових праць, включно з 17 патентами на винаходи, співавтор 18 підручників та навчально-методичних посібників[3], зокрема є співавтором національного підручника «Педіатрія» та навчально-методичного посібника «Дитяча хірургія». Під керівництвом Петра Павловича Сокура виконувались бюджетні науково-дослідні роботи кафедри, захищені 3 кандидатські та 1 докторська дисертації. Брав активну участь у міжнародних та вітчизняних науково-практичних конференціях, з’їздах, симпозіумах. Був заступником головного редактора журналу «Хірургія дитячого віку» та членом редакційних рад журналів «Хірургія України», «Сучасна педіатрія», «Український пульмонологічний журнал», «Здоровье ребенка». Петро Павлович Сокур був членом спеціалізованих хірургічних вчених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій у НМАПО імені П.Л. Шупика та НМУ імені О.О. Богомольця[4], членом вченої ради хірургічного факультету, головою комісії з лікувальної роботи на факультеті та членом комісії з лікувальної роботи академії. Список наукових працьПерелік деяких робіт та праць:
Сім'яБатьки – мати Любов Федорівна Сокур (1918-1984 рр.), батько Павло Григорович Сокур (1908-1990 рр., ветеран Другої світової війни). Брати – старший брат Іван Павлович Сокур (25.05.1941—28.08.2010 рр.), Заслужений лікар України, головний лікар Броварської центральної районної лікарні[5], почесний громадянин міста Бровари; середній брат Анатолій Павлович Сокур (24.03.1943-07.04.2006 рр), слюсар найвищої категорії по виготовленню поліграфічного обладнання. Дружина – Вікторія Олександрівна Любчевська-Сокур, філолог, автор наукових та навчальних посібників, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка.[6] Діти – Станіслав Петрович Сокур (к.політ.н, юрист-міжнародник), Олександр Петрович Любчевський (офіцер Збройних сил України). Примітки
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia