Соловйов Сергій Михайлович

Сергій Соловйов
Сергей Соловьёв
Народився	17 травня 1820(1820-05-17) Москва, Російська імперія
Помер	16 жовтня 1879(1879-10-16) (59 років) Москва, Російська імперія
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія
Діяльність	історик, професор, поет, письменник
Alma mater	Імператорський Московський університет
Галузь	історія
Заклад	Імператорський Московський університетd Олександрівське військове училище
Посада	ректор Московського університетуd
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор наук
Науковий керівник	Грановський Тимофій Миколайович і Погодін Михайло Петрович
Вчителі	Грановський Тимофій Миколайович
Відомі учні	Nil Popovd Ключевський Василь Йосипович
Аспіранти, докторанти	Ключевський Василь Йосипович
Членство	Сербське вчене товариствоd Російська академія наук Петербурзька академія наук
Діти	Соловйов Володимир Сергійович[1] Polyxena Solovyovad[2] Mikhail Solovʹevd Соловйов Всеволод Сергійовичd Maria Sergeevna Bezobrazovad
Автограф
Роботи у Вікіджерелах  Соловйов Сергій Михайлович у Вікісховищі

Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (нар. 5(17) травня 1820, Москва, Російська імперія — нар. 4(16) жовтня 1879, Москва, Російська імперія) — російський історик, з 1847 року професор Імператорського Московського університету, з 1872 року академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук. Член Московського археологічного товариства.

Батько російського філософа Володимира Соловйова

Сергій Михайлович Соловйов народився 5(17) травня 1820 року у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського факультету Імператорського Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей графа Олександра Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Історичний процес розглядав переважно в геґелівському дусі як послідовну зміну одних «історичних» народів іншими, зокрема відкидав позитивістську ідею безумовності суспільного поступу (див. Поступу теорії). Поділяв трифакторну модель у репрезентації історичного життя: географічне середовище, природа племені та виховання. Прихильник геґельянського органіцизму в репрезентації світу історії. Висвітлював історію російського народу в контексті його державності, проте розглядав державу як «природний продукт народного життя». Тримався думки, що держава і народність, як складові історії Росії, нерозривно пов'язані між собою. Наголошував на необхідності вивчення державних форм у найтіснішому зв'язку з історією суспільства, передусім у руслі тих змін та перетворень, які вносили до його історичного життя урядові інституції. Водночас С. уникав протиставлення історії держави та землі, історії держави і народу. Зосереджував свої дослідницькі інтенції на реконструкції як держави, так і суспільства, побуту. На думку С., поступовий перехід громадського укладу в побут державний, послідовне перетворення племен у князівства, а князівств — у єдине державне ціле, становлять сенс російської історії. Вважав, що російську історію не варто жорстко диференціювати чи поділяти на окремі частини, періоди, етапи, а, навпаки, слід з'єднувати відмінні просторово-хронологічні сегменти, концентрувати увагу на їхніх генетичних зв'язках та на безпосередньому наступництві державних і суспільних форм. С. тлумачив кожне явище, подію чи факт із перспективи каузального ланцюга внутрішніх причин і лише опосередковано оперував контекстами зовнішніх впливів. Відводив особливу роль географічному середовищу та колонізаційному процесу в дусі німецького географа К.Ріттера, в яких убачав витоки засадних цивілізаційних відмінностей в історії Росії та Західної Європи^[3].

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць.

У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859 рік). Чимало документального матеріалу до історії України XVII — XVIII століть подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російських істориків.

Разом з тим, висвітлюючи у своїх працях історію часів Київської Русі, Соловйов змушений був показати, що відмінності між мешканцями півдня (Києва) і півночі (Ростова, а згодом Владимира), були значними вже в дотатарські часи^[4].

А так Соловйов описував заселення мешканцями півдня території сучасної Росії:

Панівні обставини взяли своє: степова Україна, область Дніпровська, піддається постійним, сильним спустошенням від кочовиків; її міста порожні: в них живуть псарі та половці, за відгуком самих князів; куди ж було піти руським людям від полону і розорення? Звичайно, не на південний схід, прямо в руки до половців; звичайно, не на захід, до чужовірних ляхів та угорців; вільний шлях залишався один - на північний схід: так, Ростовська, спочатку фінська, область отримала своє слов'янське населення.

Але разом з тим історик зазначав:

Крайній північний схід, ще не підвладний руським князям, населений зирянами і вогуличами, не привабливий і небезпечний для поселенців не войовничих, що йдуть невеликими масами.

Держава є необхідна форма для народу, який немислимий без держави.

Був у шлюбі з Поліксеною Романовою, яка мала українське коріння. Серед своїх предків вона називала філософа Григорія Сковороду. У Володимира Павловича Романова в Лебединському повіті на Харківщині був свій маєток, пов'язані вони і з Херсонською губернією, с. Березівка, Александрійського повіту, де проживав В. Романов до свого арешту за підозрою у контактах з декабристами. Там Соловйов міг ознайомитися з працями одеського історика Аполлона Скальковського, який займався історією запорозького козацтва та колонізації півдня України.

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Людмила Новікова, Походження, сутність і історія козацтва в працях російського історика С. М. Соловйова.
• Пінчук Ю. А., Ясь О. В. Соловйов Сергій Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 702. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості // Науковий вісник Українського університету. — Москва, 2001. — С. 30–37.

• Соловйов Сергій Михайлович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 889-890.
• Соловйов С. М. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Соловйов Серґєй // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1802. — 1000 екз.