Сонячний мох

Сонячний мох — особливість атмосфери Сонця, яка виглядає як яскраві плями в екстремальному ультрафіолетовому світлі у формі губки, що виникають на висоті 1500-5000 км над видимою поверхнею Сонця біля основи гарячих корональних петель в активних регіонах^[1][2]. Сонячний мох вперше виявив 1999 року американський космічний апарат TRACE.

Сонячний мох складається з гарячої плазми, яка випромінює надзвичайно сильне ультрафіолетове випромінювання. Його характерна губчаста структура походить від взаємодії між цією гарячою плазмою та холоднішими струменями, що піднімаються з сонячної хромосфери. Сонячний мох з'являється плямами розміром 10-20 тис. миль, зазвичай біля підніжжя корональних петель високого тиску в активних областях. Хоча структура сонячного моху зазвичай зберігаються протягом десятків годин, вона може утворюватися та швидко поширюватися після сонячних спалахів^[1].

Спільні дослідження американської космічної місії IRIS та суборбітальної ракети High Resolution Coronal Imager^[en] показали, що нагрівання сонячного моху, ймовірно, є результатом розпаду струмових шарів, спричиненого переплетінням магнітного поля^[3][4].