Станиславівський окружний суд

Станиславівський окружний суд (пол. Sąd Obwodowy w Stanisławowie), або Окружний суд у Станиславові (нім. Kreisgericht Stanislau) — цісарсько-королівський^[1] апеляційний суд у Станиславові,^[2] в австрійській коронній землі Галичини і Володимирії. Розпочав свою діяльність 29 вересня 1855 року.^[3] Підпорядковувався Апеляційному суду у Львові, який, у свою чергу, підлягав Найвищому суду у Відні.^[2] До Станиславівського судового округу належали Станиславівський, Калуський, Надвірнянський і Тлумацький повіти.

Історія

Історія установи

Спираючись на засади конституцій 1848 і 1849 рр., в Австрійській імперії було проведено реорганізацію правосуддя. Спершу в червні 1849 року імператор Франц Йосиф I схвалив загальні принципи судоустрою в коронних землях, після чого міністр юстиції Антон Шмерлінг доручив розробити плани з організації судочинства коронних земель. Пропозиції Шмерлінга передбачали для Королівства Галичини та Володимирії встановлення трьох вищих земельних судів, вісьмох земельних судів і 168 повітових судів, при чому у місті Станиславові мав бути і вищий земельний, і земельний суд. 6 листопада 1850 р. ці плани затвердив цісарський указ.^[4] Цією реорганізацією ліквідовували як монарші, так і патримоніальні суди, проте органи влади в 1854 році визначили створення десятьох судів першої інстанції в коронному краї Королівство Галичини і Володимирії. На Львівській адміністративній території (Східна Галичина) було, таким чином, засновано земельний суд у Львові та підлеглі йому окружні суди в Перемишлі, Золочеві, Самборі, Тернополі і Станиславові.^[5]

Нинішній український Івано-Франківськ теж має окружний суд.

Історія приміщення

Упродовж перших п'ятьох десятиліть суд не мав повноцінного приміщення для судових засідань, а справи слухали у різних, часом погано пристосованих до цього приміщеннях, хоча у місті існували вже суди двох інстанцій — повітовий (місцевий) і окружний (апеляційний). Лише 1903 року Міністерство внутрішніх справ Австро-Угорщини заповзялося спорудити будівлю окружного суду та нової в'язниці в Станиславові, призначивши аукціон для підрядних фірм на 18 грудня 1906 року. Будівництво головного корпусу Окружного суду на вулиці Білінського було завершено в жовтні 1911 р. Перший поверх будівлі займав повітовий суд, вище містилися окружний суд і прокуратура.^[6]

Після розпаду Габсбурзької монархії Станиславів залишався важливим центром судочинства. Коли місто стало столицею Західноукраїнської Народної Республіки, у будинку колишнього австрійського окружного суду, окрім самого суду, розмістилося також Державне секретарство (тобто міністерство) освіти і віросповідань. Коли ж Станиславів потрапив під владу Польської Республіки, саме у цьому приміщенні слухали першу судову справу проти молодого Степана Бандери, звинуваченого в тому, що він під час віча у Старому Угринові з нагоди 10-ї річниці Листопадового Зриву розповсюджував листівки із закликом боротися за волю України зі зброєю в руках (Бандеру тоді випустили за браком доказів). Після приєднання Західної України до СРСР у судових кабінетах розташувалося обласне управління НКВС. Тут, зокрема, допитували батька провідника ОУН о. Андрія Бандеру.

У часи нацистської окупації протягом німецько-радянської війни місто було осередком різних судових інстанцій, а в колишньому суді розмістилося гестапо, яке після війни замінили обласні підрозділи МВС і КДБ (вулиця, де міститься будівля суду, в радянський час логічно носила назву Чекістів). У 1990 році — з перейменуванням вулиці на честь академіка Сахарова — в історичному будинку правосуддя Станиславова розташувалися силові структури незалежної України: обласне управління міліції (нині — Національної поліції) та СБУ, а колишня тюрма нині є слідчим ізолятором.

Компетенція

Суди першої інстанції в Галичині і Володимирії, тобто земельні суди і окружні суди, створювалися як органи оскарження рішень повітових органів влади. До їхнього кола повноважень входили і функції повітових судів, причому і земельні, і окружні суди, як і у випадку з окружним судом Станіслава, могли віддати підсудні повітовим судам справи саме повітовим судам. З цією метою було створено і повітовий суд Станіслава, який розпочав роботу одночасно з окружним судом Станіслава.

Окружний суд Станіслава спочатку був судом першої інстанції для Станиславівського і Коломийського округів і служив господарським судом для цих двох адімінстративно-територіяальних одиниць. Він також вирішував цивільні та карні справи у Станиславівському повіті. Крім того, він діяв як гірничий суд для Станиславівського, Коломийського, Чортківського, Тернопільського, Золочівського і Бережанського округів. Окрім усього іншого, його судді ставали слідчими суддями у випадках злочинів чи правопорушень у Станиславівському, Галицькому та Богородчанському повітах.

Див. також

Примітки

↑ Боротьба за дитину: спогади пастора Теодора Цьоклера
↑ ^а ^б Жахливі дороги й респектабельні суди | Збруч
↑ Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaiserthum Österreich 1855, XXVII. Stück, Nr. 117 «Verordnung des Justizministeriums, womit der Zeitpunct des Beginnes der Wirksamkeit der neu organisirten Oberlandesgerichte in Lemberg und Krakau, sammt den, bei denselben bestellten Ober-Staatsanwaltschaften, dann der, in dem Sprengel dieser Oberlandesgerichte einzuführenden Gerichtshöfe erster Instanz, des Bezirksgerichtes in Brody und der betreffenden Staatsanwaltschaftsbehörden, sowie der, mit der neuen Gerichtsorganisirung in Verbindung stehenden Gesetze bestimmt wird»
↑ Allgemeines Reichs-Gesetz- und Regierungsblatt für das Kaiserthum Österreich 1850, CLXV. Stück, Nr. 497: «Kaiserliche Verordnung, wodurch die Gerichts-Organisation in den Kronländern Galizien und Lodomerien mit Krakau, Auschwitz und Zator und in der Bukowina festgesetzt wird». (нім.)
↑ Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaiserthum Österreich 1854, XXXIX. Stück, Nr. 111 «Verordnung der Minister des Innern, der Justiz und der Finanzen, betreffend die politische und gerichtliche Organisirung der Königreiche Galizien und Lodomerien, mit dem Großherzogthume Krakau und den Herzogthümern Auschwitz und Zator». (нім.)
↑ З чого починалося місто. Літопис Станиславова 1910—1911 років. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 18 лютого 2019. [Архівовано 2019-02-19 у Wayback Machine.]