Стахів Володимир Павлович У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем
Стахів .
Володи́мир Па́влович Ста́хів (1910 , с. Бзовиця , Зборівський повіт , Королівство Галичини та Володимирії , Австро-Угорська імперія — 1971 , Мюнхен , ФРН ) — український громадсько-політичний діяч , журналіст і публіцист . Активний член ОУН від 1929. Міністр зовнішніх справ в уряді Українського Державного Правління 1941. Співредактор журналів «До зброї» і «Сучасність» . Старший брат Євгена Стахова .
Життєпис
Постанова, підписана Ярославом Стецьком та Степаном Бандерою про призначення Володимира Стахіва до складу Українського державного правління
Володимир Стахів народився у селі Бзовиця — нині село в Зборівській міській громаді , Тернопільського району Тернопільської області в родині булавного Української Галицької Армії (УГА), учасника походу на Київ Павла Стахіва (1880—1960)[ 1] .
Закінчив гімназію у Перемишлі в 1930 році, де став членом Пласту, Юнацтва ОУН, а потім і самої ОУН. Згодом став провідником Перемиської округи ОУН, однак через деякий час виїхав до Берліну на політехнічні студії. Під час навчання у Берліні брав активну участь в українському студентському русі, особливо на міжнародному форумі. Редагував (до 1941) бюлетень Української пресової служби українською та німецькою мовами та інформував про українські справи кореспондентів міжнародної преси[ 2] . У 1937 у Берліні налагодив співпрацю із представником Латвії Ернестом Трейгутом-Тале, був одним з керівників розвідки ОУН [ 3] .
Після вторгнення Третього Рейху до СРСР у червні 1941 року Стахів написав листа Адольфові Гітлеру , в якому говорив про свою віру в те, що «єврейсько-більшовицький вплив на Європу незабаром буде зупинено» і виказував надію на можливість створення незалежної української держави після операції «Барбаросса»[ 4] [ 5] . Згодом Стахів став членом Українського державного правління у Львові (1941), і був відповідальний за зовнішню політику[ 2] .
15 вересня 1941 року Стахова заарештувало Гестапо , і згодом він був ув'язнений в «бараку» Целленбау нацистського концтабору в Заксенгаузені (до 1944)[ 6] .
Надалі жив еміграції в Мюнхені . Стахів входив до проводу Закордонних частин ОУН, Закордонного проводу УГВР та Політичної ради ОУНз . У різні періоди також очолював Спілку українських журналістів на еміграції в Німеччині та Лігу політичних в'язнів. Був головним редактором газет «Українська трибуна» , «Сучасна Україна» , а також співредактором журналів «До зброї» і «Сучасність» . Помер 1971 року в Мюнхені [ 2] .
Примітки
↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович . — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя , 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3 .
↑ а б в Стахіви – Євген, Володимир, Зенон та інші - Україна Incognita . web.archive.org . 10 лютого 2018. Процитовано 23 грудня 2024 .
↑ Ernests Treiguts–Tāle, Latvieši, karš ir sācies!, R., Zinātne, 1996.
↑ Petrovsky-Shtern, Yohanan; Polonsky, Antony (19 грудня 2013). Polin: Studies in Polish Jewry Volume 26: Jews and Ukrainians (англ.) . Liverpool University Press. с. 46. ISBN 978-1-83764-900-6 .
↑ Himka, John-Paul (1998). Ukrainian Collaboration in the Extermination of the Jews During the Second World War: Sorting Out the Long-Term and Conjunctural Factors . University of Alberta. с. 174—175.
↑ УІНП (25 лютого 2019). A few words for Christopher Miller about “Banderites” and Ukrainian history . УІНП (укр.) . Процитовано 23 грудня 2024 .
Література
Посилання
Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941) Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944) Учасники 1-го Великого Збору
Кирило Осьмак — Президент УГВР,
Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР,
Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР,
о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР,
Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента),
Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР,
Омелян Логуш — член ЗП УГВР,
Катерина Мешко ,
Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР,
Зенон Пеленський — член Президії УГВР,
Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944)
Василь Потішко — член ЗП УГВР,
Мирослав Прокоп — член Президії УГВР,
Дарія Ребет — член Президії УГВР,
Павло Турула — член ЗП УГВР,
Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР,
Лев Шанковський — член ЗП УГВР,
Павло Шумовський — член ЗП УГВР,
Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР.
Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР.
Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі :
Кооптовані члени УГВР:
Осип Дяків -«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950)
проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949),
Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР,
Петро Федун -«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР,
о. Микола Хмільовський — член УГВР,
Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952);
Роман Кравчук -«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951).
Михайло Дяченко -«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);Українська Повстанська Армія Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА) УПА-Північ УПА-Захід УПА-Південь УПА-Схід Командир не призначений
СБ ОУН