Гай-Головко Олесь Несторович

Гай-Головко Олесь Несторович
Гай-Головко Олесь Несторович
Ім'я при народженні	Головко Олекса Несторович
Народився	12 серпня 1910 ; Писарівка, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	17 серпня 2006 (96 років) ; Суррей, Метро-Ванкувер, Британська Колумбія, Канада
Поховання	Суррей
Країна	Російська імперія; УНР; Українська Радянська Соціалістична Республіка; СРСР; Українська держава; Канада
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет, журналіст, громадський діяч
Alma mater	Ленінградський державний університет (1931)
Заклад	Кіровський завод, Червоний шлях і Кіностудія ім. О. Довженка
Членство	Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, Спілка радянських письменників України, Мистецький український рух і Об'єднання українських письменників «Слово»
Батько	Нестор Никифорович
Мати	Текля Миколаївна
Брати, сестри	Головко Юрій Несторович
	; ; ;

Оле́сь Несторович Гай-Головко́ (справжнє ім'я та прізвище: Олекса Несторович Головко; 12 серпня 1910, Писарівка — 17 серпня 2006, Суррей) — український письменник, поет, літературознавець; член Ленінградської асоціації пролетарських письменників, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників з 1933 року^[1], Спілки радянських письменників України з 1935 року^[2], Мистецького українського руху, Об'єднання українських письменників «Слово»^[3].

Життєпис

Народився 12 серпня 1910 року в селі Писарівці (нині Подільський район Одеської області, Україна) у багатодітній сім'ї сільського псаломщика, був четвертою дитиною із семи. Його батько — Нестор Никифорович Головко, закінчив духовну школу в Кам'янці-Подільському і у 1904 році взяв шлюб з Теклею Миколаївною Машкевич^[2]. Брат — хоровий диригент і композитор Юрій Головко^[4].

1924 року закінчив семирічну школу. Після закінчення у 1928 році агрономічної школи в Красносільці поїхав до Ленінграда, де працював на Путилівському заводі й, як робітник, почав відвідувати вечірній літературний факультет Ленінградського університету, який закінчив 1931 року. Того ж року вступив до аспірантури Інституту мовної культури, але адміністрація викрила його соціальне походження і наприкінці 1932 року виїхав до Харкова^[2].

Протягом 1932—1933 років працював редактором у Харківському радіокомітеті; у 1933—1934 роках виконував обов'язки відповідального секретаря журналу «Червоний шлях».

1935 року переїхав до Києва, працював у київських часописах і видавництвах. У 1936 та 1938—1939 роках — редактор сценарного відділу Київської кіностудії художніх фільмів^[4].

1940 року переїхав до Львова, де у 1940—1941 роках працював редактором літературно-мистецького відділу радіокомітету. Член Українського державного правління та Українського таємного ліберального руху з 1941 року. З 5 липня 1941 року по 12 липня 1941 року — міністр інформації й пропаганди Українського державного правління в короткотривалому уряді Ярослава Стецька. Заарештовувався гестапо. У 1941 році заочно засуджений органами Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР до розстрілу^[4].

Наприкінці Другої світової війни перебував у Австрії, потім у таборах для переміщених осіб у Німеччині^[2]. У 1946—1947 роках працював редактором літературно-мистецького відділу журналу «Пу-Гу» в Аугсбурзі^[5]. У 1948 році виїхав до Британії^[2].

1949 року прибув до Канади, поселився у Вінніпезі, де протягом 1950—1952 років був співредактором «Українського голосу». У 1956 році, маючи фах агронома, отримав посаду на дослідній станції Канадського департаменту агрокультури, де до виходу на пенсію у 1975 році займався науково-дослідною діяльністю^[5]. Між 1959 і 1961 роками створив понад сорок статей про українських письменників в Канаді^[2]. У 1987 переїхав до Суррея, передмістя Ванкувера в Британській Колумбії^[5].

У 1992 році, після проголошення незалежності України відвідав рідні землі. Йому було зразково влаштовано творчий вечір Київською організацією Спілкою письменників України в Києві у Будинку вчителя, про що заздалегідь були розклеєні на київських вулицях оголошення. З цієї нагоди його було поновлено у Спілці письменників України^[2].

Помер в Сурреї 17 серпня 2006 року, де і похований^[2].

Творчість

Літературний дебют відбувся 1931 року, коли у Дніпропетровському літературному журналі «Зоря» було надруковано його поезію «Балада про Федька». Під впливом Аркадія. Любченка і Петра Панча став писати прозу. Друкувався в журналах «Червоний шлях», «Радянська література». Автор поетичних і прозових збірок:

«Штурмові балади» поезії // Харків, 1934;
«Світання», оповідання // Київ, 1936;
«Десять новель», оповідання // Київ, 1937;
«Сурмач», поезії // Краків: Українське видавництво, 1942.; Львів, 1942;
«Коханіяда», поема // Авґсбурґ, 1947. 61 с.
«Поєдинок з дияволом», у 2-х томах, мемуарна повість^[a] // Вінніпег: Видавець Іван Тиктор, 1950;
«Одчайдушні», оповідання // Вінніпег: Муза, 1959;
«Поетичні твори в трьох томах», том 1 (1933—1947) // Торонто: Нові Дні, 1970;
«Поетичні твори в трьох томах», том 2 (1948—1977) // Торонто: Нові Дні, 1978;
«Смертельною дорогою», мемуарна повість в 2-х томах^[b] // Вінніпег: Тризуб. Том 1, 1979; Том 2, 1983; Тернопіль, 2001;
«Сон», поема // Вінніпег: Накладом автора, 1984;
«Їм дзвони не дзвонили», мемуарна повість^[c] // Вінніпег: Видавнича Спілка Тризуб, 1987;
«Скоропадський і Майдан святої Софії», трагедія // Тернопіль: Тайп, 1999;
«Вірші» // Хрестоматія української літератури в Канаді. Едмонтон, 2000;
«Воля без волі», роман // Тернопіль: Тайп, 2004.