Сухозанет Микола Онуфрійович
Микола Онуфрійович Сухозанет 2-й (1794 — 1871) — російський військовий і державний діяч, генерал від артилерії (26.11.1852), генерал-ад'ютант (26.08.1856), герой Наполеонівських воєн 1812-1814 років і Польської кампанії 1831 року, учасник Угорського походу 1849 року і Кримської війни. Військовий міністр (17.04.1856-09.11.1861), член Державної ради (1856-1871). Брат І. О. Сухозанета. БіографіяПоходив з білоруського шляхетського роду Сухозанетів, який подавав документи на затвердження в російському дворянстві по Мінській губернії, але в цьому званні не був затверджений, де-факто отримав визнання в дворянстві за чинами та нагородами. За одними відомостями («Російський біографічний словник») після домашньої освіти він «вступив у 1811 році юнкером до кінно-артилерійської № 1 роти і того ж року був проведений в офіцери». За іншими відомостями[1] він виховувався в московському університетському шляхетному пансіоні і в 1812 році вступив «корнетом Костромського ополчення в кінний полк». В офіцерському званні перебував з 26 грудня 1811 року. Брав участь у цілій низці битв війн з Наполеоном: під Клястицями, на р. Сивошине, при мизі Соколищах, мизі Свольне, Полоцьку, Чашниках, Вітебську, Лютцені, Бауцені, Дрездені, Кульмі і нарешті Парижі. Був нагороджений орденами Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (1813), Святої Анни 3-го ступеня (1813), Святої Анни 2-го ступеня (1814), а також іноземними: Pour le Mérite (1814) та Орденом Леопольда (Австрія) (малий хрест; 1814). Після закінчення воєн з Наполеоном Сухозанет був переведений до гвардійської артилерії з призначенням ад'ютантом до начальника артилерії 1-ї армії князя Яшвіля. У 1826 році отримав орден Святого Володимира 3-го ступеня і був проведений в полковники, а в 1827 році отримав призначення командиром гусарського принца Оранського полку[1]. У генерал-майори був проведений 29 вересня 1828 ріка. З початком Польського повстання Сухозанет обійняв посаду начальника штабу артилерії діючої армії і за відзнаку в битві під Остроленкою нагороджений 22 серпня 1831 року орденом Святого Георгія 3-го ступеня № 438
У 1832 році нагороджений орденом Святого Станіслава 1-го ступеня, у 1837 році — орденом Святої Анни 1-го ступеня. У 1838 році отримав у Царстві Польському високоприбутковий маєток. У 1836 році обійняв посаду командира 4-ї артилерійської дивізії, з 6 грудня 1840 року — в чині генерал-лейтенанта. На цій посаді отримав імператорську корону до ордену Святої Анни 1-го ступеня (1843), а також ордени Святого Володимира 2-го ступеня (1846) та Білого орла (1847). У 1849 році був призначений начальником артилерії діючої армії і залишався в цьому званні до битви на Чорній річці (4 серпня 1855 р.) під час Кримської війни, після якої йому був довірений 3-й корпус, а наступного року — Південна армія. Армією Сухозанет командував з січня до 17 квітня, коли після відставки князя Долгорукова імператор Олександр II обрав його на посаду військового міністра. Проведений 26 листопада 1852 року в генерали від артилерії, чергове підвищення — до генерал-ад'ютанта він отримав 26 серпня 1856 року. У той період він отримав свої чергові нагороди: російський Орден Святого Олександра Невського (1851), прусський Орден Червоного орла 1-го ступеня (1851) та Орден Леопольда (Австрія) 1-го ступеня (1853). Після вступу на посаду міністра Сухозанет віддав такий характерний наказ, який наказано було прочитати у всіх ротах, ескадронах та батареях, а також у всіх управліннях та установах військового міністерства: «За Найвищим наказом... вступаючи до виконання обов'язків, Всемилостивіше на мене покладених, закликавши на допомогу Бога, намагатимуся докласти всіх зусиль для виконання обов'язку служби за присягою; і сподіваюся знайти у всіх і в кожному сприяння та старанність до користі Його Імператорської Величності. Ура! Боже, Царя бережи!»  16 травня 1861 року Сухозанет був призначений тимчасово командувачем першої армії із залишенням у званні військового міністра і двічі (з 16 травня по 1 серпня і з 11 по 27 жовтня) через хворобу та смерть князя Горчакова виконував обов'язки намісника Царства Польського, управління ж міністерством було покладено на генерал-ад'ютанта Мілютіна. Розладнане здоров'я Сухозанета було причиною, що 6 серпня він був звільнений від командування армією, а 9 листопада — з посади військового міністра із залишенням членом Державної ради, причому звільнення супроводжувалося даруванням портрета, діамантами прикрашеного, і милостивим рескриптом, в якому, між іншим, було сказано: «Протягом п'ятирічного управління вашого військовим міністерством, досягнуто, за Моїми вказівками, дуже важливих результатів: з приведенням військ у мирне становище, утворено резерв відпускних нижніх чинів, що дало можливість віддалити на кілька років рекрутські набори; колишні військові поселення та округи ораних солдатів отримали цивільний устрій; стрілецькій освіті та озброєнню військ дано великий розвиток; збільшено утримання генералам, штаб та обер-офіцерам, засновано емеритальну касу для призначення додаткових пенсій їм після виходу у відставку, а після смерті — їхнім сім'ям; покращено забезпечення військовослужбовців нижніх чинів, даровано їм різні права та скорочено терміни служби; діти нижніх чинів звернені до цивільного відомства зі скасуванням зовсім військових кантоністів; переглянуто та віддруковано другим виданням звід військових постанов»… Наступного року Сухозанет був призначений головою комітету з розгляду проекту сенатора О. Х. Капгера «Положення про стягнення за правилами військової дисципліни». Ця робота стала основою для виданого вперше дисциплінарного статуту. Після відставки жив у Калузі в будинку, який сьогодні носить назву «Будинок Сухозанет» і внесений до списку пам'яток архітектури. Помер 22 липня 1871 року і був похований у маєтку дружини Муромцево в Калузькій губернії[2].  При призначенні Сухозанета військовим міністром імператор Олександр II поставив йому два завдання: скорочення витрат на утримання армії та перетворення військових сил на нових засадах, відповідно до вимог часу та досвіду війни. За п'ять років управління військовим міністерством Сухозанет приділяв багато уваги першому з завдань і майже не торкнувся другого. Всі його перетворення торкнулися центрального, стройового та місцевого військового управління, виразившись загалом у такому:
Нагороди
Іноземні:
Родина Дружина (з 1820 року) — княжна Євдокія Володимирівна Яшвіль (16.12.1801—27.10.1895), дочка В. М. Яшвіля, який брав участь у змові проти Павла I. Шлюб їх був щасливим, але бездітним. За словами сучасника:[3]
За заслуги чоловіка була пожалувана в кавалерні дами ордена Святої Катерини (26.08.1856). Будучи жінкою діяльною, Сухозанет брала участь у роботі Калузького товариства сільського господарства, організовуючи сільськогосподарські виставки в губерії, і була почесною опікункою Калузької жіночої гімназії. Завдяки їй були врятовані відомі з 1697 року палати купців Коробових. Викупивши палати, вона передала їх у дар місту з умовою, що вони будуть використані в культурних цілях. Згодом там було відкрито Губернський історичний музей. Похована на цвинтарі Калузького Свято-Лаврентієва монастиря. Примітки
Джерела
|
|||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
