Сіпарая червона

?

Сіпарая червона

Червона сіпарая (самець)

Червона сіпарая (самиця)

Охоронний статус

Найменший ризик (МСОП 3.1)^[1]

Біологічна класифікація

Домен:	Ядерні (Eukaryota)
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Інфратип:	Хребетні (Vertebrata)
Клас:	Птахи (Aves)
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина:	Нектаркові (Nectariniidae)
Рід:	Сіпарая (Aethopyga)
Вид:	Сіпарая червона

Біноміальна назва

Aethopyga siparaja
(Raffles, 1822)

Підвиди

A. s. seheriae (Tickell, 1833)
A. s. labecula (Horsfield, 1840)
A. s. owstoni Rothschild, 1910
A. s. tonkinensis Hartert, E, 1917
A. s. mangini Delacour & Jabouille, 1924
A. s. insularis Delacour & Jabouille, 1928
A. s. cara Hume, 1874
A. s. trangensis Meyer de Schauensee, 1946
A. s. siparaja (Raffles, 1822)
A. s. nicobarica Hume, 1873
A. s. heliogona Oberholser, 1923
A. s. natunae Chasen, 1935
A. s. flavostriata (Wallace, 1865)
A. s. beccarii Salvadori, 1875

Посилання

Вікісховище:	Aethopyga siparaja
Віківиди:	Aethopyga siparaja
ITIS:	558466
МСОП:	103804411
NCBI:	667142

Спів червоної сіпараї

Сіпарая червона^[2] (Aethopyga siparaja) — вид горобцеподібних птахів родини нектаркових (Nectariniidae). Мешкає в Гімалаях, північно-східній Індії М'янмі, південному Китаї, Південно-Східній Азії (крім південного Таїланду) та на Великих Зондських островах.^[3] Виділяють низку підвидів. Є національним птахом Сінгапуру.

Опис

Довжина птаха становить 10–12 см, вага 6–8 г. Виду притаманний статевий диморфізм. Дорослі самці мають темно-синю, райдужну пляму на лобі. Між очима і дзьобом чорна смуга, від дзьоба ідуть чорні з темно-синім, райдужним відтінком смуги, схожі на вуса. Верхня частина тіла, горло, груди, частина покривних пер на крилах яскраво-червоні. Махові пера на крилах сіро-коричневі, з жовтуватим краєм. Живіт світло-оливковий. Рульові пера на хвості чорні, з темно-синіми, райдужними смугами. Верхня частина тіла самиці сіро-оливкова, нижня частина світло-сіро-оливкова, груди жовтуваті.

Підвиди

Виділяють чотирнадцять підвидів:^[4]

A. s. seheriae (Tickell, 1833) — передгір'я Гімалаїв в північній Індії і на заході Бангладеш;
A. s. labecula (Horsfield, 1840) — східні Гімалаї, схід Бангладеш, М'янма (за винятком півдня), північний захід Лаосу і В'єтнаму;
A. s. owstoni Rothschild, 1910 — південно-східний Китай;
A. s. tonkinensis Hartert, E, 1917 — південний Китай, північно-східний В'єтнам;
A. s. mangini Delacour & Jabouille, 1924 — південно-східний Таїланд, центральний і південний Індокитай;
A. s. insularis Delacour & Jabouille, 1928 — острів Фукуок;
A. s. cara Hume, 1874 — південна М'янма і північний Таїланд;
A. s. trangensis Meyer de Schauensee, 1946 — південний Таїланд, північ Малайського півострову;
A. s. siparaja (Raffles, 1822) — південь Малайського півострову, Суматра і Калімантан;
A. s. nicobarica Hume, 1873 — Нікобарські острови;
A. s. heliogona Oberholser, 1923 — Ява;
A. s. natunae Chasen, 1935 — острови Натуна;
A. s. flavostriata (Wallace, 1865) — північ Сулавесі;
A. s. beccarii Salvadori, 1875 — південь Сулавесі.

Вогнисті і чорночереві сіпараї вважалися підвидами червоної сіпараї, однак був визнані окремими видами.^[5]^[6]

Поширення і екологія

Червоні сіпараї поширені в Індомалайському регіоні. Живуть в тропічних і субтропічних вологих гірських і рівнинних лісах, в заростях бамбука і чагарників, в мангрових заростях і на болотах, в садах і парках.

Поведінка

Це осілий вид птахів на всьому ареалі. Харчуються нектаром квітів, ловлять невеликих комах і павуків. Гніздо грушоподібної форми, робиться з моху, сухої трави і павутиння, підвішується на гілках в заростях чагарників. В кладці 2-3 яйця кремового кольору з темно-червоними плямками. Інкубація триває 18 днів.

Галерея

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Aethopyga siparaja. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 15 липня 2021.
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Clive F. Mann, Robert A. Cheke, Clive F. Mann & Robert A. Cheke: Sunbirds: A Guide to the Sunbirds, Flowerpeckers, Spiderhunters and Sugarbirds of the World. Bloomsbury Publishing, 2010, s. 334. ISBN 9781408135679.
↑ F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Dippers, leafbirds, flowerpeckers, sunbirds (англ.). IOC World Bird List (v11.1). Процитовано 14 липня 2021.
↑ C.F. Mann. Systematic notes on Asian birds. 28. Taxonomic comments on some south and south-east Asian members of the family Nectariniidae. „Zoologische Verhandelingen”. 340, ss. 179–189, 2002 [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (допомога).
↑ P.A. Hosner, Á.S. Nyári, R.G. Moyle. Water barriers and intra-island isolation contribute to diversification in the insular Aethopyga sunbirds (Aves: Nectariniidae). „Journal of Biogeography”. 40 (6), ss. 1094–1106, 2013. doi:10.1111/jbi.12074 [] Помилка: {{Lang}}: немає тексту (допомога).