Сірко Василь Петрович

Сірко Василь Петрович
Василь Сірко у 1918 році
 
Народження: 5 березня 1899(1899-03-05) Редагувати інформацію у Вікіданих
Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Смерть: 3 листопада 1937(1937-11-03) (38 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті: Розстріл
Поховання: Сандармох Редагувати інформацію у Вікіданих
Національність: українець
Країна:  Австро-Угорщина
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія: ВКП(б)
 
Військова служба
Роки служби: прибл. 19161920
Приналежність:
Звання: невідомо
Битви: Перша світова війна

Васи́ль Петро́вич Сірко́ (нар. 5 березня 1899, Кінашів, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — пом. 3 листопада 1937, Сандармох, КАРСР, РРФСР, СРСР) — український комуністичний діяч у Західній Україні, член Комуністичної партії Західної України і один з її співзасновників у лютому 1919 року[1]. Жертва сталінських репресій[2].

Життєпис

Діячі ЗУНР у Золочівському повіті, 1919 рік. Василь Сірко позначений на фото цифрою 26.

Народився 1899 року в сім'ї незаможного селянина в селі Кінашів. Доводився дядьком в майбутньому іншому радянському діячу, Івану Миколайовичу Сірко[3].

Під час Першої світової війни, перебуваючи у лавах армії Австро-Угорщини, восени 1916 року потрапив у російський полон. У грудні наступного року вступив до РСДРП(б) і секції іноземних комуністів при Самарській організації РСДРП(б).

З 1919 року перебував на нелегальній партійній роботі в Західно-Українській Народній Республіці, був одним з організаторів комуністичного підпілля в Станіславові (нині — місто Івано-Франківськ), а у лютому 1919 року — першої нелегальної крайової конференції комуністичних організацій і груп Східної Галичини, на якій була заснована КПСГ, у 1923 році перейменованої на Комуністичну партію Західної України[1].

Протягом 1919—1920 років служив в Українській Галицькій армії, потім у ЧУГА і РСЧА. У 1920 році обійняв посаду голови Теребовлянського повітового революційного комітету на Галичині. Згодом отримав посаду викладача Другої Київської школи червоних старшин, яку займав до 1921 року. З квітня того ж року — уповноважений Галицького бюро Центрального комітету КП(б)У, пізніше працював у Київському губернському комітеті КП(б)У.

У 1923—1924 роках перебував на посаді заступника голови Київського губернського суду, згодом у Київському окрузі — протягом 1926—1927 років відповідальний секретар Миронівського райкому КП(б)У. У 1927—1928 роках — секретар Закордонного бюро допомоги Комуністичній партії Західної України при ЦК КП(б)У, член Політбюро КПЗУ.

Протягом 1928—1929 роках — прокурор Сталінського округу (нині — Донецька область), згодом, протягом 1929—1930 років, відповідальний секретар Макіївського міського комітету КП(б)У. Пізніше переведений на партійну роботу в ЦК КП(б)У, з 1932 року обіймав посаду завідувача Агітаційно-масового відділу ЦК КП(б)У.

У 1932—1933 роках працював секретарем Криворізького міського комітету КП(б)У, був членом бюро Дніпропетровського обкому партії. Репресивну політику Радянського Союзу, що спричинила Голодомор в Україні 1932—1933 років, Сірко не схвалював, зазначаючи: «...на Украине такое положение, что хоть брось партийный билет»[4].

Заарештований 17 травня 1933 року у сфабрикованій справі Української військової організації. Судовою трійкою при колегії НКВС УРСР 10 листопада 1933 року засуджений за статтею 54-11 кримінального кодексу УРСР до 10 років виправно-трудових таборів.

Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Постановою окремої трійки управління НКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року засуджений до смертної кари. Згодом вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми, 3 листопада 1937 року страчений в урочищі Сандармох, що розташовано поблизу Повенецької затоки Онезького озера.

Реабілітований посмертно 21 жовтня 1960 року.

Див. також

Примітки

  1. а б Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці : журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1299.
  2. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України. Архів оригіналу за 10 листопада 2013. Процитовано 21 січня 2016.
  3. Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці: журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1295.
  4. Із заяви соловецького політв'язня Петра Солодуба. Цит. за: Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003. — Т. 1. — С. 425

Джерела

  • Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — Київ: Сфера, 2003.
  • Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 320.
  • Найдюк Р. Участь Василя та Івана Сірків у процесах утворення КПСГ та реорганізації ЧУГА в 1919—1921-му рр. // Актуальні питання у сучасній науці : журнал. — 2024. — № 11(29). — С. 1293—1303.
  • Тищик Б. Галицька Соціалістична Радянська Республіка (1920). Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1970. 197 c.

Посилання

Prefix: a b c d e f g h i j k l m n o p q r s t u v w x y z 0 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Portal di Ensiklopedia Dunia

Kembali kehalaman sebelumnya