Танагра-білозір чорногорла

?Танагра-білозір чорногорла
	; Чорногорла танагра-білозір (Кордильєра-дель-Кондор, Еквадор)
Охоронний статус
	; Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Домен:	Еукаріоти (Eukaryota);
Царство:	Тварини (Animalia);
Тип:	Хордові (Chordata);
Клас:	Птахи (Aves);
Ряд:	Горобцеподібні (Passeriformes);
Родина:	Саякові (Thraupidae);
Рід:	Танагра-білозір (Chlorochrysa);
Вид:	Танагра-білозір чорногорла;
Біноміальна назва
	Chlorochrysa calliparaea; (Tschudi, 1844)
	; Ареал виду
Підвиди
	(Див. текст)
Синоніми
	Callospiza calliparaea Tschudi, 1844
Посилання
Вікісховище:	Chlorochrysa calliparaea
Віківиди:	Chlorochrysa calliparaea
EOL:	921530
ITIS:	559202
МСОП:	103845906
NCBI:	62163

Танагра-білозір чорногорла^[3] (Chlorochrysa calliparaea) — вид горобцеподібних птахів родини саякових (Thraupidae). Мешкає в Андах.

Опис

Довжина птаха становить 12 см, вага 15-21,5 г. Забарвлення переважно смарагдово-зелене, блискуче. Пера біля основи чорні, деякі окремі пера повністю чорні, що дадає оперенню дещо плямистого вигляду. На тімені золотисто-оранжева пляма, на шиї з боків яскраво-оранжеві або червонувато-оранжеві плями, на надхвісті рудувато-оранжева смуга. Три центральні пари стернових пер темно-зелені з чіткими яскраво-зеленими краями, решта стернових пер чорні. Першорядні, другорядні і третьорядні махові пера мають зелені зовншіні опахала, внутрішні опахала у них чорні з яскравво-зеленими краями. Горло чорне, окаймлене з боків оранжевими плямами. Нижня частина грудей і живіт мають синьо-зелений відблиск. Самиці мають менш яскраве забарвлення. оранжеві плями на горлі у них менші. горло більш сіре. Представники підвиду C. c. fulgentissima виразняються жовтою плямою на тімені, яскраво-червоними плямами на шиї і надхвісті, бірюзовою нижньою частиною спини і сапфірово-синьою смугою на нижній частині тіла.

Підвиди

Виділяють три підвиди:^[4]

C. c. bourcieri (Bonaparte, 1851) — східні схили Анд на заході Венесуели (на кордоні штатів Мерида і Баринас), Колумбійські Анди (на західних схилах Східного хребта від Кундінамарки до долини Магдалени в департаменті Уїла, на східних схилах на південь від Какети), східні схили Анд в Еквадорі і Перу (на південь до долини Уайяґи в Уануко);
C. c. calliparaea (Tschudi, 1844) — східні схили Перуанських Анд (від Паско до долини Тамбо на заході Куско);
C. c. fulgentissima Chapman, 1901^[5] — східні схили Анд на півдні Перу (на південь від Куско) і в Болівії (на південь до Кочабамби).

Поширення і екологія

Чорногорлі танагри-білозори мешкають у Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Перу і Болівії. Вони живуть у вологих гірських і хмарних тропічних лісах з великою кількістю мохів і епіфітів, на узліссях і галявинах^[6]. Зустрічаються на висоті від 900 до 2000 м над рівнем моря. Живляться безхребетними, а також ягодами і плодами, переважно з родини меластомових. Гніздо робиться з моху, папоротей, рослинних волокон і рослинного пуху, розміщується на висоті 2-4 м над землею. В кладці 1 яйце, насиджують лише самиці. Пташенята покидають гніздо через 21 день після вилуплення^[7].

Примітки

↑ BirdLife International (2016). Chlorochrysa calliparaea: інформація на сайті МСОП (версія 2022.2) (англ.) 25 січня 2023
↑ J. J. Tschudi. Avium conspectus, quae in Republica Peruana reperiuntur et pleraeque observatae vel collectae sunt in itinere. „Archiv für Naturgeschichte”. 10 (1), s. 286, 1844.
↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Tanagers and allies. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Frank M. Chapman. XIX. Descriptions of six apparently new birds from Peru. „Bulletin of the AMNH”. 14, 1901.
↑ Paul Salaman, Thomas M. Donegan, Dan Davison & Jose Manuel Ochoa-Quintero. Birds of Serrania de los Churumbelos, their conservation and elevational distribution. „Conservación Colombiana”. 3, 2007.
↑ Sanchez Martinez, M.A. & G.A. Londono. First Nesting Information for the Orange-eared Tanager (Chlorochrysa calliparea). „The Wilson Journal of Ornithology”. 124 (2), 2012.