Татарнюк Ярослава Василівна
Татарню́к Яросла́ва Василівна (з роду Сулятицьких, нар. 4 лютого 1923, с. Озеряни, Борщівського району, Тернопільської області — 10 квітня 2025, м. Ванкувер, Канада) — українська громадська діячка, меценатка, фармацевт. Сестра Оксани Єленюк-Сулятицької, дружина Михайла Татарнюка. ЖиттєписЗакінчила 1942 року Чортківську українську гімназію. Через воєнне лихоліття вона залишає рідну землю й опиняється в тодішній Чехословаччині, де, вивчаючи фармацію, працює водночас в аптеці. 1949 року разом з чоловіком Михайлом покидає Європу. Молода сім'я Татарнюків оселяється в канадському місті Ванкувер. Своїй професії українка не зраджує: певний час трудиться у фармацевтичній компанії, відтак відкриває власне підприємство. Майже півстоліття свого життя пані Ярослава пов'язала з роботою в Лізі українських католицьких жінок Канади (ЛУКЖ). Тривалий час була головою ЛУКЖ Нью-Вестмінстерської єпархії Британської Колумбії. Праці було багато — від упорядкування архіву ЛУКЖу, започаткування бібліотеки, видавництва церковного вісника, харитативної діяльності. Як активна член місцевого відділу Конґресу Українців Канади, Ярослава Татарнюк виконувала обов'язки секретаря, культурно-освітньої референтки, допомагала втілювати різні проекти з підготовки та відзначення тисячоліття хрещення України-Руси, доклалася до видання «Історії українських католицьких церков у Британській Колумбії», з нагоди 100—ліття українського поселення в Канаді, опрацювала історію єпархіальної управи. Ярослава Татарнюк, будучи відірвана від України фізично, проте — не духовно, вирішила зробити посильний внесок у збереження української культури на американському континенті. Вона почала збирати предмети народного мистецтва — керамічні та різьбяні вироби, тканини, одяг, який носили на її Батьківщині. У колекції пані Ярослави — понад двадцять комплектів українського національного вбрання, деякі ще з ХІХ століття. Причому кожен стрій репрезентує певний історико-етнографічний край України, передає розкішні мотиви та барви, багатство орнаментики, красу народної ноші. За кількадесят років існування колекції української народної ноші пані Ярослава демонструвала її у всіх провінціях Канади, а також у деяких штатах США. «Костюми кидають світло на історію!» — головний девіз виставки. Це був не просто огляд багатого зібрання автентичного одягу, а радше щира, прониклива розповідь про любу й дорогу їй Україну. В одному з інтерв'ю заокеанській пресі щодо цього Ярослава Татарнюк зазначала:
Ярослава та Михайло Татарнюки переймалися не лише колекціями українського народного мистецтва. Скажімо, для музею осередку української культури та освіти в Канаді подбали про макет гуцульського господарського двору. Це була надзвичайно складна ручно-вирізувальна модель, яка точно відтворила гуцульську хату з усіма приміщеннями для худоби, реманенту, різних матеріалів, зберігання врожаю. Чимало ліків, одягу, літератури відправили в дев'яностих роках у сиротинці, школи-інтернати Тернопільщини та Буковини.  Надавали й велику допомогу, зокрема, і доброчинній організації «Українська родина» з Тернополя, яку створила й очолює кандидат педагогічних наук Ірина Найдух. Ця благодійна структура об'єднала десятки й десятки дітей-сиріт, з багатодітних і малозабезпечених родин, а також самотніх людей похилого віку. Пані Ярослава зорганізувала й інших канадських українок, аби допомагати знедоленим хлопчикам і дівчаткам з «Української родини». Померла 10 квітня 2025 року в м. Ванкувер, Канада[1]. ТворчістьЯрослава Татарнюк є автором книги «Українські традиційні та модерні страви» українською та англійською мовами, багатьох публікацій у канадській періодиці про українське життя. Нагороди
ПриміткиДжерела
Посилання |
|||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
