Театр Романа Віктюка

Театр Романа Віктюка
рос. *Театр Романа Виктюка*
Театр Романа Віктюка; рос. Театр Романа Виктюка
	55°47′29″ пн. ш. 37°41′14″ сх. д. / 55.7913° пн. ш. 37.6873° сх. д.
Країна	Росія
Місто	Москва
Адреса	вул. Строминка, 6
Підпорядкування	Департамент культури Москви
Власник	державна власність
Тип	драматичний
Засновник	Віктюк Роман Григорович
Відкрито	1996
Керівництво	директор; Валерій Райков; художній керівник; Роман Віктюк
	teatrviktuka.ru
	Ідентифікатори і посилання

Театр Романа Віктюка (рос. Театр Романа Виктюка) — російський драматичний театр, розташований у Москві. Авторський театр російського режисера українського походження Романа Віктюка, який був його засновником, головним режисером і художнім керівником.

Історія

У 1996 році театр отримав статус державного і власну будівлю на вулиці Строминка — побудована в 1929 році за проєктом Костянтина Мельникова будівля колишнього Будинку культури імені І. В. Русакова, що стала однією з найбільш відомих пам'яток архітектури радянського авангарду. Однак тривалий час вистави театру йшли на різних московських майданчиках, оскільки будівля потребувала капітальної реставрації, яка почалася тільки в кінці 2012 року^[1]^[2].

21 травня 2012 року директором Театру Романа Віктюка була призначена актриса театру і кіно Ірина Апексимова^[3]. Пропрацювавши в театрі майже три роки, вона 9 квітня 2015 року пішла з посади його директора, заявивши, що має намір зосередитися на роботі в Театрі на Таганці, директором якого вона стала 6 березня 2015 року^[4]. Новим директором Театру Романа Віктюка був призначений Валерій Райков^[5].

25 березня 2015 року мер Москви Сергій Собянін разом з Романом Віктюком побував в будівлі театру, де завершилася реставрація. Там Роман Віктюк повідомив, що працювати на власній сцені театр почне у вересні, а для прем'єрного показу планується трагедія «Федра» Марини Цвєтаєвої^[2]^[6].

За наказом художнього керівника Костянтина Богомолова, з липня 2024 року театр перейменовано у «Театр-сцену Мельникова» (за іменем архітектора будівлі), з репертуару прибрано усі вистави Романа Віктюка^[7].

Трупа театру

Дмитро Бозін
Людмила Погорєлова
Катерина Карпушина
Олег Ісаєв
Олександр Дзюба
Ігор Неведров
Іван Іванович
Марія Казначеєва
Станіслав Мотирєв
Марія Матто
Сергій Захарін
Костянтин Авдєєв
Павло Новіков

Наїль Абдрахманов
Олеся Бикодерова
Дмитро Голубєв
Антон Даниленко
Кирило Козуб
Микита Косточко
Олексій Литвиненко
Олег Мішук
Анна Нахапетова
Олексій Нестеренко
Іван Никульча
Анна Подсвірова
Михайло Половенко

Юрій Пономаренко
Михайло Руденко
Олександр Солдаткін
Євгенія Соляних
Іван Степанов
Анатолій Степанюк
Дмитро Тадтаев
Ігор Тенсін
Олександр Титаренко
Михайло Урянський
Аделія Абдулова

Вистави

1988 — «Покоївки» Жана Жене
жовтень 1997 — «Путани» Ніно Манфреді
28 квітня 1998 — «Саломея» Оскара Вайлда
25 жовтня 2001 — «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова
1 січня 2004 — «Нетутешній сад. Рудольф Нурієв», за п'єсою Азата Абдулліна
20 червня 2005 — «Останнє кохання Дон Жуана» Еріка Шмітта
28 жовтня 2006 — «Покоївки» (театральний ритуал), за п'єсою Жана Жене
5 травня 2007 — «Кіт у чоботях» Михайла Кузміна (казка у стилі реп)
15 червня 2009 — «R&J. Ромео і Джульєтта», за мотивами п'єси Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»^[8]
16 листопада 2009 — «Фердинандо» Аннібалле Ручелло^[9]
28 жовтня 2010 — «Король-Арлекін» Рудольфа Лотара
28 жовтня 2011 — «Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера
28 жовтня 2012 — «Маскарад Маркіза де Сада» (театральна фантазія) Андрія Максимова
28 жовтня 2013 — «Незрівнянна!» Пітера Квілтера
27 жовтня 2014 — «На початку і в кінці часів» Павло Арьє
2015 — «Федра» (містерія духу) Марини Цвєтаєвої
26 липня 2016 — «Венеційка» (комедія масок) за п'єсою невідомого автора XVI століття
28 жовтня 2016 — «І раптом минулого літа» Теннессі Вільямс
29 листопада 2017 — «Мандельштам» Дона Нігро
21 вересня 2018 — «Коханням не жартують» Альфреда Де Мюссе
1 березня 2019 — «Дрібний біс» Федора Сологуба.

Архівні вистави

«Антоніо фон Ельба» Ренато Майнарді
«Вісім люблячих жінок» за мотивами п'єси Робера Томи та фильму Франсуа Озона
«Давай займемося сексом» Валентина Красногорова
«Двоє на гойдалках» Вільяма Гібсона
«Механічний апельсин» за романом Ентоні Берджеса^[10]
«Запах легкої засмаги» Данила Гурьянова
«Коза, або Сільвія — хто ж вона?» Едварда Олбі
«Лоліта», п'єса Едварда Олбі за (за романом Володимира Набокова)
«Кохання з придурком» Витторіо Франческі
«М. Баттерфляй», за п'єсою Девіда Вона
«Маленькі подружні ігри» Габріелі Запольської
«Маскарад Маркіза де Сада»
«Мою дружину звуть Моріс» Раффі Шарта
«Незбагненна жінка, яка живе у нас» Ханоха Левіна
«Осінні скрипки» Іллі Сургучова
«Пробудження весни» Франка Ведекінда
«Сергій і Айседора» за віршами та біографічними матеріалами Сергія Єсеніна та книгою Ісідори Дункан «Моє життя»
«Філософія в будуарі» Маркіза де Сада
«Чайка» Антона Чехова; постановка Павла Карташева^[11]
«Едіт Піаф» Ксенії Драгунської
«Тінь Ліра» Вільяма Шекспіра.