Теллінгер Вільгельм Павлович

Вільгельм Теллінгер
Особисті дані
Повне ім'я	Вільгельм Павлович Теллінгер
Народження	20 листопада 1950(1950-11-20)
	Мукачеве, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	24 січня 2013(2013-01-24) (62 роки)
	Берегове, Берегівська міська рада, Закарпатська область, Україна
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	нападник
Юнацькі клуби
1964—1966	«Локомотив» (Мукачеве)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1967—1968 «Торпедо» (Л) ? (?) 1969 «Верховина» ? (?) 1970—1971 СКА (Львів) ? (?) 1972—1976 ЦСКА (М) 62 (15) 1976—1977 СКА (Ростов-на-Дону) 29 (3) 1978—1980 СКА (Львів) 75 (20) 1980—1981 «Поділля» (Х) ? (20)
Національна збірна
Роки Збірна І (г) 1972–1973 СРСР (U-23) 2 (2)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1991 «Галичина» 1993—1994 «Кішкіреш» 1996—1997 «Хайдунанаш» 1999—2000 «Кішкіреш» 2001—2004 «Кишкуйманша» 2007 «Берегвідейк»
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Вільгельм Павлович Теллінгер (нар. 20 жовтня 1950, Мукачево^[1], Закарпатська область, УРСР — пом. 24 січня 2013, Берегове, Закарпатська область, Україна) — радянський футболіст, нападник, український тренер угорського походження. Зокрема відомий своїми виступами за ЦСКА в 1970-их років. Майстер спорту СРСР.

Походить з закарпатських угорців^[2], розпочав займатися футболом у 10 років, а в 14 був прийнятий в юнацьку команду мукачівського Локомотива, яка грала на чемпіонаті Закарпаття^[3]. З самого початку виступав на позиції центрального нападника. У дорослому футболі дебютував у луцькому «Торпедо», потім у 1969 році перейшов в ужгородську «Верховину». Наступного року його запросили до львівського СКА, де грав під керівництвом олімпійського чемпіона Йожефа Беци^[3]. СКА зі Львова в ті роки був головним постачальником кадрів у головну армійську команду (тільки за попередні 4 роки цим шляхом пройшли тренер Шапошников, Капличний, Дударенко, Плахетко, Варга, Грещак, Колодій, Юшка, Шулятицький)^[4]. Не став винятком й Теллінгер.

4 квітня 1972 року Теллінгер дебютував у складі ЦСКА й у вищій лізі. У перший же свій сезон молодий нападник став найкращим бомбардиром команди (разом з Дорофєєвим і Полікарповим), забивши 6 м'ячів. Незабаром він отримав виклик до молодіжної збірної, срібного призера першого чемпіонату Європи для молодіжних команд. І знову відразу почав забивати — шведам на стадіоні «Динамо»^[5].

В кінці сезону нападаючий потрапив в лауреати призу ленінградського журналу «Зміна», який вручався 11-ом найкращим новачкам сезону (разом з Теллінгером його отримав, наприклад, й Олег Блохін).

Наступний сезон для Теллінгера склався ще вдаліше. У чемпіонаті він забив на м'яч більше, ніж минулого року — цього разу 7. Але головне, в чемпіонаті 1973 року по регламенту після кожної нічиєї пробивались післяматчеві пенальті. І саме в цей сезон Теллінгер змістив з посади штатного пенальтиста ЦСКА Полікарпова, який промазав тричі поспіль. Усього за сезон 1973 року Теллінгер забив 9 з 9 пенальті, 7 післяматчевих і 2 в грі. У тих двох серіях пенальті, коли Теллінгера не було на полі, ЦСКА серію програвав. У молодіжній збірній він зіграв ще раз, і знову зі шведами, і знову забив, і знову зіграли 2:2, тільки цього разу на полі суперника. В цьому ж році Теллінгер став майстром спорту.

Одним з козирів нападника, за спогадами сучасників, була ігрова хитрість. Слова про гру Теллінгера одного з глядачів товариського матчу ЦСКА в гостях у свердловського «Уралмашу», який тоді грав у другій лізі:

Два потужних уралмашевських захисника затиснули Теллінгера з м'ячем у бровки. Несподівано той виключився з гри і взявся підтягувати гетри, спочатку на одній нозі, потім на іншій. Захисники стояли й сумлінно чекали, поки він закінчить гардероб. А Вільгельм раптом прокинув м'яч повз них і різко кинувся вперед. Трибуни оцінили військову хитрість армійця й вибухнули сміхом^[6].

У 1974 році багатообіцяюча кар'єра Теллінгера різко пішла на спад. Він випав зі складу команди, за рік в офіційних турнірах зігравши лише 5 разів і відзначився 1 голом. Для всього ЦСКА це був один з найгірших сезонів в історії, клуб набрав стільки ж очок, скільки й вилетівший «Кайрат» і врятувався від вильоту лише за додатковими показниками. У ситуації кризи, яка не припинялася ось уже 4 роки, був запрошений на посаду головного тренера футбольного клубу прославлений хокейний тренер Анатолій Тарасов. З футболістами у Тарасова не склалося. Особливо не пощастило Теллінгеру. Як згадує його товариш по команді Юрій Істомін:

Чергова група закінчила заняття. Футболісти вишикувалися. Тренер звернувся до них у своїй звичайній оригінальній манері: «Товариші офіцери, дорогі мої хлопці! Ви добре попрацювали — відпочивайте. А Теллінгер, який отримав від мене зауваження на тренуванні, залишиться на повторну і щоб провів її без зауважень». Теллінгер після цих слів, уявивши пекло повторної тарасовського тренування, так і звалився в строю^[7].

На поле в сезоні 1975 року все почалося відносно непогано, в травні ЦСКА навіть вийшов на друге місце^[8]. Але незабаром ЦСКА потрапив у затяжну 8-матчеву серію без перемог, Теллінгер зі складу зник. А восени клуб потрапив у ще гіршу серія з 13-ти безвиграшних матчів. Не дивно, що останній матч сезону виявився останнім в ЦСКА й для Теллінгера, й для Тарасова. За іронією долі ЦСКА в той день грав у Львові, тільки не зі СКА, а з «Карпатами»^[9]. На наступний рік Теллінгер пішов грати лігою нижче в третю свою армійську команду, на цей раз в Ростов-на-Дону. Відігравши там трохи більше сезону, він повернувся до рідного СКА Львів, де знову почав забивати, хоча вже двома лігами нижче. В цей львівський період він грав під керівництвом головного тренера Капличного, свого земляка й товариша по ЦСКА, і виконував при ньому роль граючого тренера^[10]. В останніх радянських чемпіонатах Теллінгер тренував дрогобицьку «Галичину».

З 1993 року проживав і працював тренером в Угорщині в таких клубах як «Кішкереш», «Екер-Штадлер», «Хайдунанаш», «Кішкунмайша».

У 2007 році тренував в першому сезоні відроджений після 5 років забуття клуб «Берегвідейк», один з найвідоміших аматорських футбольних клубів України, з яким зайняв 6-те місце в чемпіонаті Закарпатської області^[1].

Помер у січні 2013 року^[11].

• 1972 —Приз «Найкращим дебютантам сезону» журналу «Зміна»
• 1973 — Майстер спорту СРСР

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)