Блохін Олег Володимирович
Оле́г Володи́мирович Блохі́н (нар. 5 листопада 1952, Київ) — радянський і український футболіст i футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003). Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу[1][2][3]. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005)[4]. Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч». Екстренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо»[5][6]. Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)). З серпня 2021 року очолив Комітет національних збірних УАФ.[7] Ігрова кар'єраНародився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол. Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильних і точних ударів по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль. За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.  З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2. Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. У той час у радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на полі і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт[8]. Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним. У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.  У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР. Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового[9]. Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною». Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру. В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити. Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі найкращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний найкращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того, Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу[10]. 1987 року нападника за 115 тисяч доларів[11] придбала австрійська команда Форвертс (Штайр), де він виступав протягом року, а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.[12][13]. Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру. Тренерська кар'єраЗакінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером[14]. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера[15].  Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК. Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги[16]. Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув. У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців. 6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008[17]. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України. Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін. _Oleh_Blochin1.jpg) У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені. 21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України[18]. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць[19]. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.  25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо»[20]. 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел. Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів. 3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію. До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції. 16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом[21]. Політична кар'єраПеребував у КПРС[22]. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю. У 1998 році був депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина». Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році був членом її політради[23]. У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень. На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01 % голосів виборців[24]. Статистика виступівКлубна
Матчі за збірну Статистика матчів і голів за збірну —
 СРСР
ЄврокубкиОлег Блохін провів усі свої 15 сезонів у клубних турнірах УЄФА у складі київського «Динамо», зігравши загалом 79 ігор, забивши 25 голів (середня результативність — 0,32 голи за гру). По всім цим показникам він абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1974—1975, Кубку кубків 1985—1986 та Суперкубку 1975. Перша гра відбулася 13 вересня 1972 року в Інсбруці в першому матчі 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1972—1973 проти місцевого клубу «Сваровскі-Ваккер». Олег провів в дебютній і переможній (1:0) грі усі 90 хвилин. А 8 листопада 1972 року в Хожуві у цьому ж розіграші Кубка чемпіонів забив перший гол в єврокубках, відкривши рахунок в повторному двоборстві 1/8 фіналу з «Гурником» із Забже. Кияни поступилися тоді полякам — 1:2, але враховуючи першу гру в Києві — 2:0, пройшли до чвертьфіналу. 18 березня 1987 року Олег забив останній гол в турнірах УЄФА. В присутності 100 000 глядачів він відкрив рахунок у повторній грі чвертьфіналу Кубка чемпіонів 1986—1987 проти турецького «Бешікташу» — 2:0. Останній виступ відбувся в Глазго 30 вересня 1987 року у матчі-відповіді 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1987—1988 проти «Глазго Рейнджерс». Майже 35-річний ветеран провів на полі весь матч, на жаль, програний «Динамо» — 0:2. Варто відмітити сезони в яких Блохін забивав по 5 м'ячів: Кубок кубків 1974—1975, Кубок кубків 1985—1986 — один з квартету найкращих бомбардирів цього розіграшу та Кубок чемпіонів 1986—1987. Тричі відзначився дублями: у повторному матчі за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» 6 жовтня 1975 року в Києві, у першій грі півфіналу Кубок кубків 1985—1986 проти празької «Дукли» 2 квітня 1986 року в Києві та у першому чвертьфіналі Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Бешікташу» 4 березня 1987 року в Ізмірі. Всі голи забиті з гри. 16 березня 1977 року в другому, домашньому матчі 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976-77 проти «Баварії» на 39 хвилині не забив пенальті у ворота Зеппа Маєра. Пам'ятними є голи забиті зі штрафних. Наприклад, у тому ж київському матчі з «Баварією» за Суперкубок. Також 5 листопада 1986 року у повторній грі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Селтіка», які захищав Пет Боннер. Ці два голи були забиті на Республіканському стадіоні в Києві у присутності 100 000 глядачів. До речі, 5 листопада, день народження Олега. І за 15 років виступів на стадіонах Європи йому довелося тричі зіграти саме цього дня. Крім вищезгаданого матчу з шотландцями (перемога — 3:1) це було також у 1974 році у повторній грі 1/8 фіналу Кубка кубків 1974-75 у Києві з німецьким «Айнтрахтом» (перемога — 2:1), та у 1975 році у матчі-відповіді 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975-76 в ісландському місті Акранес проти однойменного клубу (перемога 2:0). Як бачимо, у всіх цих іграх Олег перемагав разом з «Динамо». Статистика виступів у єврокубках
* — у 1/8 фіналу жереб звів киян з клубом «17 Ненторі». Через відмову албанців в 1/4 пройшло «Динамо». Статистика по турнірам
Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках(2) — матч-відповідь. Досягнення  Як гравець
Як тренер
Нагороди
Особисте життя5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз[37], його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії[38]. Родина
БібліографіяТвори Олега Блохіна
Див. такожПримітки
Джерела
Посилання Вікіцитати містять висловлювання від або про: Блохін Олег Володимирович  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олег Блохін
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.gif){kind=logo}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
