Теодор Потоцький (белзький воєвода)
Теодор Потоцький (пол. Teodor Potocki, 8 серпня 1738[джерело?] — 10 серпня 1812) — польський шляхтич, магнат, генерал-майор коронних військ, барський конфедерат, останній белзький воєвода (1791–1795); «…високого зросту, одягався коштовно, по-польськи. Дуже м'який, як правило, іноді вибухав короткочасним насильством.»[2] ЖиттєписНародився 8 серпня 1738[джерело?] року в родині брацлавського каштеляна Яна Потоцького і його третьої дружини Констанції з Даниловичів. Був молодшим зведеним братом генерала-поручника польської армії Йоахіма Кароля Потоцького (1725—1791). Після смерті батька (1744 р.) отримав Смотрицьке староство у Подільському воєводстві. 1753 року отримав панцерну хоругву коронного війська від Миколи Василя Потоцького, 1763-го став полковником коронної артилерії. На початку 1767 р. приєднався до Радомської конфедерації. 29 травня у Княжполі був обраний маршалком Подільського воєводства. 23 червня підписав акт генеральної конфедерації, а 24 серпня був обраний послом на Надзвичайний варшавський сеймик (5.10.1767 — 5.03.1768). Внаслідок того, що рішення Варшавського сеймику суперечили наміру росіян, маєтки Потоцького та інших його сподвижників були захоплені російськими військами. У вересні 1772 року вийшов з конфедерації і виклопотав звільнення своїх земель від секвестру. 1776 року призначений послом від Подільського воєводства на Варшавський сейм, став консулом Найвищої ради в проголошеній перед сеймом конфедерації. 1783 року отримав орден св. Станіслава. Того ж року здобув підтвердження шляхетства у Львівському земському суді. 19 травня 1787 року вітав Станіслава Августа в Тульчині. 8 жовтня 1789 року став генерал-майором артилерії. 28 травня 1790 року отримав орден Білого Орла. 5 лютого 1791 року був призначений белзьким воєводою. Після ІІ поділу Речі Посполитої їздив з делегацією до Петербурга, щоб від себе та здобутого Росією краю подякувати імператриці «за честь підданства і опіку». У листопаді 1796 року, перебуваючи разом з дружиною у Петеребурзі, був свідком виходу на волю Т. Костюшка та інших польських полонених. Отримав чин таємного радника. Під час війни з Австрією 1809 року пожертвував 100 тисяч злотих на полк кавалерії, який організував його син Адам. Помер 8 серпня 1812 року. Був похований у родинному склепі в Смотрицькому костелі. Земельні володіння, маєтності, посадиСмотрицьке староство силою конституції сейму 1767–1768 років мав у спадковому володінні взамін за свій маєток Яругу в Подільському воєводстві. Одночасно Яругу отримав як королівщину. Попри те, що 20 травня 1790 року був прийнятий закон про заборону заміни коронних маєтків на спадкові, у зв'язку з чим до старости були надіслані люстратори, Потоцькому вдалося його вберегти за собою. 1759 року набув від стрийка Міхала Францішка Потоцького Нєсвін і спільно з братом Йоахімом — Говарчув у Сандомирському воєводстві. У Подільському воєводстві Т. Потоцькому належали «ключі»:
У Брацлавському воєводстві — ключі:
У Руському — Журів, Городенка й Печеніжин. Печеніжинські маєтки через наявність копалень солі уряд Австрії забрав 1787 р., як винагороду мав отримати староство у Городку Ягайлонському; його тимчасово тримав у 1787—1792 р., в 1792 р. передали до адміністрації урядової, він отримав близько 357000 золотих ринських. Крім того, мав палац Бесядецьких у Львові. 1759 р. збудував також новий палац у Савинцях (із «Фрампільського ключа»), навколо якого заклав парк. 1775 р. отримав емфітевтичним правом Ольштинське староство у Краківському воєводстві. Те староство та Яругу, за королівським дозволом від 6 липня 1786 року, передав у пожиттєве володіння при розлученні своїй першій дружині Кароліні із Сапєгів. 1795 р., сплативши іншим спадкоємцям 15000 дукатів, отримав після своєї матері Березне на Волині. Головною садибою був маєток в Смотричі. Тримав численний і пишний двір, гвардію козаків, театр та надвірну капеллу.[2] Меценатство
Сім'яБув двічі одруженим.
ПриміткиЛітература
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
