Теоретична географія

Теоретична географія — науковий напрям, що вивчає в узагальненому, головним чином, в абстрактному, формалізованому аспекті геосистеми (і їх структури), географічний простір, географічне поле будь-яких географічних об'єктів (природних, громадських, природно-громадських) різного ієрархічного рівня в їх динаміці і нерозривному зв'язку, а також шляхи моделювання геосистем, основні види моделей і їх характеристики.

У вітчизняний науці тривалий час велися дискусії щодо «права на самостійне існування» теоретичної географії (ТГ) як своєрідної географічної науки, важливого напрямку досліджень. Однак до теперішнього часу відсутня більш-менш єдина загальновизнана трактування теоретичної географії.

Теоретична географія досліджує понятійно-термінологічний апарат географії і логічні підстави застосування загальнонаукової методології (системного підходу, математичних методів, теорії інформації та ін.) в географічних науках. За змістом вона вужча від теорії географії (метагеографії).

Теоретична географія, як найбільш абстрактна дисципліна, виконує наступні функції:

узагальнює і синтезує результати усіх частних дисциплін в системі географії;
створює нові поняття і поглиблює зміст вже існуючих загальногеографічних понять, закономірностей, концепцій;
забезпечує ідеями, моделями частні географічні науки;
впливає на зміну структури і визначає основні напрями розвитку географії в цілому;
вносить істотний вклад у вирішення питань оптимізації взаємодії природи і суспільства, вдосконалення природокористування;
розробляє теоретичні основи прогнозування геосистем.

Визначення

О. М. Смирнов^[1] відмічав, що теоретична географія узагальнює результати усіх географічних наук, виявляючи для усіх цих наук об'єктивні закони, формує основні теоретичні положення для географії в цілому. Ю. Г. Саушкін^[2] теоретичну географію визначає як науку про логіку геопросторів, їх властивості і принципи вивчення і картографування. В. М. Гохман і Б. Б. Родоман^[3] мету теоретичної географії бачать у виявленні просторових закономірностей, що зв'язують окремі області географії в єдину, цілісну систему наук. У. Мересте і X. Ялласто^[4] підкреслюють, що теоретична географія розглядає тільки ті закономірності, які є загальними для усіх об'єктів, що вивчаються географією. А. М. Колотієвський^[5] розрізняє теоретичну географію в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні — це загальна теорія системи географічних наук, сукупність найбільш загальних (а не усіх) і тільки взаємозв'язаних географічних концепцій, теорій, гіпотез, а у вузькому її розумінні — це загальна теорія географічних просторових систем (геохоросистем).

Примітки

↑ Смирнов А. М. Общегеографические понятия // Вопр. географии. — М., 1971. — Сб. 88. — С. 29-20.
↑ Саушкин Ю. Г. История и методология географической науки. — М., 1976.
↑ Гохман В. М., Родоман Б. Б. Некоторые направления развития теоретической географии в СССР// Перспективы географии. — М., 1976.
↑ Мересте У. Й., Ялласто X. О перспективах и границах дальнейшего развития метагеографии, математической и теоретической географии // Теор. и мат. география. Таллин, 1979.
↑ Колотиевский А. М. Состояние и тенденции развития основных направлений теоретических концепций в советской географии. — Рига, 1973.

Література

Анучин В. А. Теоретические основы географии. — М., 1972.
Баранский Н. Н. Избранные труды. Научные принципы географии. — М., 1980.
Бунге В. Теоретическая география. — М., 1967.
Гохман В. М., Саушкин Ю. Г. Современные проблемы теоретической географии // Вопр. географии. — М., 1977. — Сб. 88. — С. 5-25.
Исаченко А. Г. Теория и методология географической науки. — М., 2004.
Медведков Ю. В., Липец Ю. Г. Направления в теоретической географии за рубежом // Теор. проблемы географии. — Рига, 1976.
Мересте У. Й., Ныммик С. Я. Современная география; вопросы теории. — М., 1984.
Теоретическая и математическая география. — Таллин, 1978.
Теория и методология географической науки. — М., 2004.