Титаренко Валентина Петрівна
Валенти́на Петрі́вна Титаре́нко (Сорока) (нар. 26 листопада 1948 року, Великі Сорочинці) — педагог, доктор педагогічних наук (2010), професор (2011) кафедри теорії і методики технологічної освіти Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Біографічні даніНародилася 26 листопада 1948 року у Великих Сорочинцях. Закінчила Великосорочинську середню школу із золотою медаллю.[1] У 1971 році закінчила Полтавський педагогічний інститут, де відтоді й працює: з 1999 по 2014 — завідувач кафедри методики трудового навчання і основ виробництва, водночас з 2004 — декан факультету технологій та дизайну.[2] Науково-освітня роботаНаукові дослідження: теорія та методика формування естетичної культури майбутнього вчителя технологій у процесі особистісно-орієнтованої професійної підготовки[2]. Авторка і співавторка понад 450 наукових і навчально-методичних праць, серед яких монографії, підручники, навчальні посібники тощо[3]. Член редколегії журналу «Трудова підготовка в сучасній школі» і наукового видання «Звід пам'яток історії та культури України», член редакційної колегії серії «Бібліотека дизайнера», член науково-методичної комісії з трудового навчання Міністерства освіти і науки України; організаторка і активна учасниця багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференцій з технологічної освіти[4]. Була однією з перших ініціаторів проведення в Україні комплексних досліджень та експериментів у галузі декоративно-прикладної творчості, а також методології науково-педагогічних досліджень. Визнаною стала ідея вченої про нові концептуальні підходи залучення студентської молоді до науково-дослідницької діяльності. Її розв'язання відображене у навчальних дисциплінах та відповідних методичних посібниках з основ наукових досліджень для педагогічних ЗВО авторства вченої.[1] Ініціаторка та організаторка створення музею народних промислів, який функціонує понад 30 років, у ньому відображені традиції українських народних промислів, особливо висвітлена українська народна вишивка. У травні 2004 року вчена вперше в Україні ініціювала створення музею українського рушникарства. Вона зі студентами збирала узори старовинних українських рушників, сорочок, замальовувала орнаменти, відтворювала їх у нових художньо-естетичних виробах, у музеї представлені унікальні за виконавчою майстерністю зразки стародавніх і сучасних рушників, сорочок, скатертин.[1] Основні праціЗа ЕСУ:
Нагороди та відзнаки
Примітки
Джерело та література
Посилання
|
Portal di Ensiklopedia Dunia