Ткаченко Олександр Петрович
Олександр Петрович Ткаченко (рос. Алекса́ндр Петро́вич Ткаче́нко; 19 квітня 1945, Сімферополь — 6 грудня 2007, Москва) — російський радянський поет та мемуарист, та російський правозахисник. У 60-х роках ХХ століття був відомий як футболіст команд класу «Б», другої групи класу «А» та дублюючих складів команд вищої ліги. Кар'єра футболістаОлександр Ткаченко народився в Сімферополі у сім'ї українця і кримчачки.[1] Розпочав займатися футболом у групі підготовки місцевої «Таврії», й уже в 17 років дебютував у основному складі команди, у 1965—1966 роках грав у дублюючих складах команд вищої ліги, у другій половині 1966 року повернувся до «Таврії», сезон 1968 року провів у команді класу «Б» «Торпедо» (Владимир), проте у зв'язку із травмою хребта вимушений був достроково завершити виступи на футбольних полях.[2] Після закінчення виступів на футбольних полях кілька років працював тренером заводських футбольних команд.[1] Літературна та правозахисна діяльністьОлександр Ткаченко розпочав писати вірші ще в останні роки виступів на футбольних полях, під час перебування в різних лікувальних закладах, де він лікувався після наслідків чисельних футбольних травм. Спочатку він закінчив фізико-математичний факультет Кримського педінституту, а пізніше навчався на Вищих літературних курсах у Москві.[2] Перша книга віршів Ткаченка вийшла друком у 1972 році. Щоправда, творчість поета-початківця часто критикували за ідеологічні відхилення, проте допомога з боку Андрія Вознесенського та Євгена Євтушенка дозволила Ткаченку стати членом Спілки письменників СРСР та продовжити літературну діяльність.[1] За час літературної діяльності Ткаченко випустив 14 збірок віршів[2], а також кілька прозових творів. найвідомішим прозовим твором Олександра Ткаченка є книга його мемуарів, як колишнього футболіста, «Футболь» (комбінація слів «футбол» і «біль»). Футболу присвячена також повість автора «Лівий напівсолодкий». Іншими найвідомішими прозовими творами автора є «Джет літ» і «Жінки, яких ми не кохаємо».[1][2] В останні роки життя Олександр Ткаченко написав великий твір з історії кримчацького народу, до якого сам належав по матері, «Сон кримчака або Відірвана земля», щоправда він вийшов лише невеликим тиражем.[1] Після розпаду СРСР Олександр Ткаченко розпочав займатися громадською та правозахисною діяльністю. З 1994 року він був керівником російського ПЕН-центру, який очолював до 2007 року. Як громадський захисник, брав участь у судових процесах над молодою письменницею Аліною Вітухновською, а з 1997 до 1999 років у судовому процесі над військовим моряком і журналістом Григорієм Паськом, якого звинувачували у шпигунстві на користь Японії.[2][1] 6 грудня 2007 року Олександр Ткаченко помер у Москві.[3] Похований футболіст і письменник на Передєлкінському цвинтарі.[4] Бібліографія
Примітки
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
