Толочко Віктор Іванович

Толочко Віктор Іванович
Толочко Віктор Іванович
Народження	22 жовтня 1922 ; Мелітополь, Запорізька губернія, Українська СРР
Смерть	13 квітня 2006 (83 роки)
	Ялта, Автономна Республіка Крим, Україна
Національність	росіяни
Країна	СРСР; Україна
Жанр	пейзаж, натюрморт, портрет, жанрове малярство і анімалістика
Навчання	Харківський фаховий вищий художній коледж (1950) і Харківський художній інститут (1957)
Вчитель	Вяткін Олександр Васильович, Кокель Олексій Опанасович, Бесєдін Сергій Фотійович і Любимський Олександр Павлович
Діяльність	художник
Напрямок	соціалістичний реалізм
Член	Спілка радянських художників України і Q134408118?
Партія	ВКП(б)
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди	;

Ві́ктор Іва́нович Толо́чко (22 жовтня 1922, Мелітополь — 13 квітня 2006, Ялта) — український живописець; член Спілки радянських художників України з 1960 року^[1]. Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1975 року^[2], народний художник УРСР з 1985 року^[3], лауреат Державної премії Автономної Республіки Крим за 1995 рік (за епічне полотно «Прорив» та серію картин «Відродження»)^[4]. Почесний академік Кримської академії наук^[5].

Життєпис

Народився 22 жовтня 1922 року в місті Мелітополі (нині Запорізька область, Україна) у сім'ї шевця і домогосподарки^[5]. Росіянин^[6]. З раннього дитинства захоплювався малюванням. Його шкільний викладач малювання Андрій Іванович Корольков став першим учителем живопису. У 15 років надіслав на всесоюзну виставку до Москви акварельний портрет героя Джамбула. Малюнок був відзначений грамотою^[5].

У 1940 році був призваний до Червоної армії, служив у Середній Азії, де брав участь у придушенні національно-визвольного руху. Учасник німецько-радянської війни. З кінця 1942 року воював на Центральному фронті. Мав кілька серйозних поранень. Після лікування повернувся в частину і літав на штурмовику стрільцем-радистом^[5]. Член ВКП(б) з 1944 року^[2]. Закінчив війну військовому званні старшини^[6]. Нагороджений орденами Червоної Зірки (29 липня 1943), Слави III ступеня (19 травня 1944), Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985); медалями «За бойові заслуги» (2 травня 1945)^[6], «За взяття Кенігсберга», «За перемогу над Німеччиною»^[5].

Протягом 1946—1950 років навчався в Харківському художньому училищі^[5]; у 1957 році закінчив Харківський художній інститут, де був учнем Сергія Бесєдіна, Олексія Кокеля, Олександра Любимського^[2], Олександра Вяткіна^[7]. Дипломна робота — картина «Захисники Брестської фортеці».

Після закінчення інституту був призначений директором музею українського мистецтва в Ялті, який займав тоді зали Воронцовського палацу. У 1963 році почав будувати будинок-майстерню в Ялті і повернувся до творчої роботи^[5].

У 1970 році переїхав до Донецька^[5], де мешкав в будинку на вулиці Кооперативній, № 168, квартира № 144^[8]. УВ 1973 році очолив Донецьке відділення Спілки радянських художників України. Незабаром повернувся до Криму. Мешкав і працював у Ялті, жив у будинку на Бакунінському проїзді, № 4, квартира № 29^[1]. Помер у Ялті 13 квітня 2006 року^[5].

Творчість

Працював в галузі станкового живопису, писав пейзажі, натюрморти, портрети, жанрові картини у стилі соціалістичного реалізму, зображував звірів. Серед робіт:

«Захисники Брестської фортеці» (1960);
«Медсестра» (1960; Донецький обласний художній музей)^[5];
«Місячна ніч у Криму» (1960);
«Казантійська бухта» (1963);
«Портрет поета В. Матвєєва» (1963);
«Севастопольці» (1967);
«Натюрморт з жовтими трояндами і гранатами» (1967);
«Тиша» (1968);
«Роки війни» (1968);
«Золота Осінь у Криму» (1970);
«Чайки» (1971);
«По місцях бойових походів» (1973);
«В майстерні художника» (1975);
«Маркс і Енгельс» (1976);
«У безсмертя» (1977);
«В степу ковиловому» (1982);
«Херсонеський дзвін» (1983, Севастопольський художній музей імені Михайла Крошицького)^[5];
«Пам'яті солдата» (1985);
«Натюрморт з білими трояндами» (1987);
«Шторм» (1988);
«Ялта» (1989);
«Орли в горах» (1990);
«Білий кінь» (1990);
«Коні біля моря» (1990);
«Натюрморт із синім аранжуванням» (1990);
«Натюрморт з червоними трояндами» (1991);
«Натюрморт з дзвіночками» (1991);
«Прорив» (1993);
серія «Відродження» (1993—1994);
«Кораблі в порту» (2000);
«Натюрморт. Червоні троянди» (2003);
«Натюрморт із жовтими трояндами» (2005).

Учасник республіканських виставок з 1960 року^[8]. Провів тридцять персональних виставок: у Москві у 1965 році, Києві у 1975 році, Сімферополі у 1966, 1979, 1985, 1987, 1992, 1994, 1995, 2000 роках, Дніпропетровську у 1983 році, Донецьку у 1974 році, Стамбулі у 1995 році^[9].

Роботи художника зберігаються в багатьох музеях і галереях України, а також в приватних колекціях Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Польщі, Франції, Швеції, Канади, Фінляндії та інших країн^[10].