Туховський Володимир Дмитрович
Володимир Дмитрович Туховський (нар. 19 вересня 1949, Хотин, Чернівецька область, УРСР) — радянський футболіст, захисник, радянський та український футбольний арбітр, тренер. Майстер спорту СРСР з футболу. Провів понад двісті матчів за сімферопольську «Таврію». Після захоплення Криму Росією взяв російське громадянство та пішов на співпрацю з окупаційною владою півострова. Кар'єра гравцяПісля призову в армію потрапив у московську спортивну роту[1]. Команда представляла гарнізон у чемпіонаті Москви. Там його помітили представники столичного «Динамо» й запросили тренуватися разом з командою. Володимир займався разом з Левом Яшиним й Анатолієм Кожем'якіним. У підсумку він повернувся в рідний Хотин, де виступав за команду району в чемпіонаті Чернівецької області. Пізніше його запросили в чернівецьку «Буковину» з другої ліги СРСР. У команді він став гравцем основного складу, а через рік — капітаном. Під час виступу за «Буковину» на нього величезний вплив мав другий тренер команди Михайло Мельник[1]. У 1974 році перейшов у сімферопольську «Таврію», яка вийшла в Першу лігу. За словами самого Туховського він також міг перейти в донецький «Шахтар», дніпропетровський «Дніпро» і львівські «Карпати». Його переходом займався адміністратор кримчан Володимир Стахеєв[1]. Перейшовши в «Таврію» він вступив до Кримського державного педагогічного інституту ім. М. В. Фрунзе[1][2]. Взявши участь у двох матчах турніру дублерів, головний тренер «Таврії» Сергій Шапошников вирішив залишити Володимира в складі команди[1]. У 1974 році «Таврія» обіграла у фіналі Кубка Української РСР житомирський «Автомобіліст» (4:1). Сезон 1977 року завершився для його команди бронзовими нагородами Першої ліги. У 1978 році головний тренер Сергій Шапошников покинув команду, а начальник команди Анатолій Заяєв і тренер Вадим Іванов перестали ставити Володимира в основний склад. Потім він написав заяву про звільнення з команди[3]. У 1979 році був гравцем харківського «Металіста» з Першої ліги, де став футболістом основи. Потім, протягом двох років грав у Польщі за радянську групу військ. Завдяки начальнику команди Анатолію Глухоєдову в 1982 році повернувся до Сімферополя, де провів ще три сезони[1]. Туховський є рекордсменом «Таврії» за кількістю матчів у Першій лізі СРСР — понад двісті поєдинків[4]. У 2010 році сайт Football.ua включив його до списку 50 найкращих гравців «Таврії», де він зайняв 25 місце[5], а в 2013 році журналіст Гаррінальд Немировський включив його до символічної збірної «Таврії» другого десятиліття існування клубу[6]. Тренерська й суддівська кар'єраПо закінченню кар'єри футболіста розпочав працювати в дитячо-юнацькій футбольній школі і паралельно почав займатися суддівством. Спочатку обслуговував ігри чемпіонату Сімферополя й Криму. Потім були чемпіонат України серед колективів фізкультури, Друга, Перша ліга і Вища ліга СРСР. Разом з арбітром Георгієм Ільяковим був єдиним арбітром всесоюзної категорією з Криму[1]. Обслуговував матчі Другої, Першої та Вищої ліги України, будучи арбітром національної категорії[7]. Обслуговував матч за третє місце в чемпіонаті України 1992 року, між дніпропетровським «Дніпром» і донецьким «Шахтарем»[8]. Матч 1 листопада 1992 року, «Верес» — «Волинь», завершилася трьома червоними картками гравцям з боку Туховського. У матчі чемпіонату України 19 вересня 1996 року, коли запорізьке «Торпедо» приймало київське «Динамо», Туховський вперше в історії Вищої ліги України замінив суддю. Тоді він змінив Ігора Хібліна[9]. Також працював боковим суддею. Завершив кар'єру арбітра в 48 років[1]. Працюючи дитячим тренером, разом з Леонідом Черновим виховував футболістів 1976 року народження, серед його вихованців були Сергій Величко, Сергій Ветренніков, Юрій Донюшкін, Олексій Осіпов, Олексій Храмцов, Володимир Мартинов. Туховський тоді був завучем дитячої спортивної школи[3]. Влітку 1999 року увійшов до тренерського штабу «Таврії» під керівництвом Анатолія Коробочки. Пропрацював там протягом півроку[1]. Також займався інспекцією матчів чемпіонатів України, був віце-президентом федерації міні-футболу Криму. Допомагав у становленні кримських суддів, серед яких Юрія Вакса й Анатолія Жабченка[1]. Був віце-президентом Асоціації футбольний арбітрів України[10]. У 2006 році увійшов до головної суддівської колегії чемпіонату Криму[11]. У грудні 2013 року стало засновником громадської організації «Кримська республіканська федерація футзалу»[12]. Також входив до комітету розвитку футболу в регіонах Криму[13]. Після захоплення Криму росіянами пішов на співпрацю з окупантами й іншими кримськими колаборантами. Був кандидатом на посаду голови Республіканської Федерації футболу Криму в березні 2016 року[14]. Голова Комітету арбітрів Криму[15]. З 1998 року займається приватним підприємництвом, був перевізником[1][2]. Досягнення
Стиль гриТуховський грав на позиції захисника. Під час виступів у «Буковині» він був центральним захисником, а в «Таврії» — заднім захисником[1]. Міг зіграти на позиціях «ліберо» і «стоппер», а також на краю оборонної лінії[16]. За свою непоступливість під час боротьби отримав прізвисько «Піночет»[6]. Журналіст Гаррінальд Немирівський відзначав «жорсткість» Туховського в грі, вдалі дії в єдиноборствах, високу швидкість і гру головою[16]. Партнер по команді Анатолій Коробочка згадував, що в одному з матчів з «Кайратом» Туховський зробив підкат проти нападника Анатолія Іонкіна, після чого той просив головного тренера Всеволода Боброва не випускати його на поле[17]. Особисте життяДружина — Ганна, дві дочки — Катерина й Оксана[1]. Віросповідання — православ'я[2]. Статистика
Джерела:
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
