Убивства в Руді-Ружанецькій
  Руда-Ружанецька Положення місця злочину на карті Польщі  Вбивства в Руді-Ружанецькій (пол. Zbrodnia w Rudzie Różanieckiej) — масове вбивство українців у Руді-Ружанецькій (нині — у Підкарпатському воєводстві Польщі), скоєне 10 жовтня 1944 р. вояками польської Громадянської міліції та місцевими поляками, внаслідок чого загинуло 33 українці (за іншими даними — 32). Родичі вбитих тільки після виселення дізналися про долю своїх близьких, але місця їх поховань не знають і дотепер[1]. ІсторіяУ жовтні 1944 року колишній український Любачівський район, як і деякі інші західні райони Львівської області, Радянський Союз передав своєму новоутвореному сателітові Польській Республіці. 10 жовтня 1944 року в селах Люблинці-Новому і Старому співробітники новоствореної Громадянської міліції з Чесанова і Руди-Ружанецької арештували 35 чоловіків, зокрема і греко-католицького священика о. Олександра Козенка як заручників за трьох викрадених і вбитих польських офіцерів (за іншою версією — лісників та гайового) і повели їх до Руди-Ружанецької. По дорозі захопили двох мешканців присілка Жари Шеремету й Ванкевича, а перестрівши солтиса зі Старого Люблинця, який саме вирушав на сесію до Цешанова, забрали і його. Двох людей, у тому числі греко-католицького священика, звільнили, щоб ті могли передати жителям Люблинця ультиматум: польські силовики вимагали повернути тих трьох викрадених, провину за зникнення яких вони покладали на українців (хоча невідомо, що з ними сталося насправді). Також обов'язковою умовою було повернутися цим двом відпущеним українцям до кінця дня — на день раніше за поляків. У противному разі поляки погрожували розстріляти всіх інших українців (одного із заручників було вбито при спробі втечі). Інших українців міліціонери тримали у відділку міліції в Руді-Ружанецькій. Після того, як збіг строк ультиматуму, всіх заручників було розстріляно. Агафія Грицько (до шлюбу — Комар) у своїх спогадах, оприлюднених у книжці «1947. Пропам'ятна книга» авторства Богдана Гука, пише:
Рідні вбитих і жителі Люблинця довідалися про долю своїх близьких і сусідів лише після 1947 року, у Західнопоморському воєводстві, куди були виселені у рамках акції «Вісла».
— згадує пані Агафія. Жертви були поховані поряд із відділком міліції у колишніх окопах. Дещо згодом тіла викопали і перевезли в інше, невідоме місце. Останків не знайдено донині. Символічна могила вбитих українців у Руді-Ружанецькій міститься на території греко-католицького цвинтаря у Люблинці-Старому. Постановою від 18 вересня 2002 року прокурор відділу комісії з розслідування злочинів проти польського народу в Ряшеві Ельжбета Барнас-Любас припинила слідство в справі вбивства 9-10 листопада 1944 року 32 українців, мешканців сіл Люблинець-Новий, Люблинець-Старий та прилеглих хуторів Любачівського повіту. Розслідуванням було встановлено, що арештували українців працівники польської міліції та «уря́ду безпеки», якими керував начальник відділу цієї міліції в Руді-Ружанецькій Ян Резеревич, при цьому їх били, кричали: «ти, українцю!» Тіла застрелених чоловіків, а також жінки з дитиною, були викинуті на розтерзання диким звірам. Прокурор визнала, що їхньою єдиною провиною було те, що вони були українцями, що це була добре спланована вищим польським керівництвом акція з метою витіснення українців та що це був злочин проти людяності, який не має строку давнини. Однак, покликаючись на відсутність архівних документів та те, що дехто з колишніх міліціонерів вже помер, інших не можуть розшукати, а ті, що живі, та на яких свідчать, що вони брали участь в арешті, кажуть, що вже все забули, прокурор припинила слідство в справі вбивства. Водночас прокурор не з'ясувала, хто спланував це душогубство та хто його скоював[2]. Див. такожПримітки
Література
|
||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
