Український правопис 1993 року

Украї́нський право́пис 1993 ро́ку — четверта редакція правопису української мови 1946 року та перша, ухвалена за часів незалежності України; чинний та беззмінний протягом 1993—2019 років. У перевиданнях мав дрібні редагування в частині прикладів, щоб усунути невідповідність між правописом та орфографічним словником.^[1]^[2].Утратив чинність 22 травня 2019 року, коли Кабінет Міністрів України ухвалив нову редакцію правопису, розроблену Українською національною комісією з питань правопису.

Передумови створення

Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було прийнято постанову про потребу вироблення єдиного сучасного правопису для українців, що проживають в Україні, так і в діаспорі, який мав би спиратися на весь історичний досвід української мови.

15 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів.^[3] Початковою метою було підготування нової редакції правопису за 2 з половиною роки (до кінця 1996 року), але робота з підготовки оновлених правил значно затягнулася. Остаточно всі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови в середині січня 1999 року. Цей проєкт відомий під назвою «Проєкт правопису 1999 року».

Деякі українські видавництва дещо відхилялися від окремих правил у написанні, наприклад, запозичених неологізмів та іноземних власних назв. Так, у багатьох географічних, історичних та художніх книгах вони використовують способи транслітерації (з мов, що використовують латинську абетку), не озираючись на правопис: «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» (Київ) — у серії книг про Гаррі Поттера; «Астролябія» (Львів) — у серії творів Толкіна («Володар перстенів», «Гобіт», «Діти Гуріна» і «Сильмариліон»); «Літопис» (Львів); «Мапа» (Київ) та енциклопедія УСЕ видавництва «Ірина» (Київ), а також видавництво «Критика». Ці видання передають германські h і g у власних назвах як г й ґ відповідно. За правописом 1993 року «g і h звичайно передаються літерою г» (§ 87 [Архівовано 4 квітня 2016 у Wayback Machine.]).

Структура правопису 1993 року

Наведено згідно з редакцією правопису від 2015 року^[4].

I. Правопис основи слова

Літерні позначення звуків (§ 1–20)
Правопис префіксів (§ 21)
Правопис суфіксів (§ 22–24)
Правопис складних слів (§ 25–33)
Вживання великої літери (букви) (§ 34–40)
Правила переносу (§ 41–42)
Знак наголосу (§ 43)

II. Правопис закінчень відмінюваних слів

Іменник (§ 44–66)
Прикметник (§ 67–69)
Числівник (§ 70–72)
Займенник (§ 73–79)
Дієслово (§ 80–85)

III. Правопис слів іншомовного походження

Приголосні (§ 86–89)
Передача звука j та голосних (§ 90–91)
Групи приголосних з голосними (§ 92–99)
Відмінювання слів іншомовного походження (§ 100)

IV. Правопис власних назв (прізвищ)

Українські прізвища, відмінювання імен і прізвищ (§ 101–105)
Складні і складені особові імена та прізвища й похідні від них прикметники (§ 106–107)
Географічні назви (§ 108–114)

V. Найголовніші правила пунктуації (§ 115–125)

Відомі люди про правопис

Мовознавець, професор Олександра Сербенська вважає, що правопис 1993 мав багато зросійщених норм.^[5] Доктор Ірина Фаріон уважає, що станом на червень 2017 року «теперішній правопис — московський сарафан на українському тілі».^[6]"

Письменник Юрій Винничук: «Весь світ уживає Атени, а ми — Афіни, як і росіяни… Загальна думка науковців та письменників зараз така: треба повернутися до правопису 1929 року, але модифікувати його відповідно до деяких змін у функціонуванні української мови. І позбутися нарешті кайданків колоніяльного правопису.»^[7]