Уствольська Галина Іванівна
Гали́на Іва́нівна Уство́льська (17 червня 1919 — 22 грудня 2006) — радянська і російська композиторка. БіографіяНародилася 17 червня 1919 року в Петрограді. Закінчила Ленінградську консерваторію в 1947 році (клас Дмитра Шостаковича). У 1950-х роках Уствольська відходить від вчителя і рухається до власної, гранично аскетичної музичної мови, для якого характерна висока зосередженість, рідкісний драматизм, насиченість духовним пошуком. З вересня 1947 року по лютий 1977-го вела факультатив з композиції в ленінградському Музичному училищі ім. Н. А. Римського-Корсакова. Твори Уствольської виконувалися вкрай рідко. Справжнє визнання прийшло до композиторки тільки в кінці 1980-х років, — після того, як на ленінградському концерті виявився директор найбільшого музичного видавництва «Сікорскі»[de] Юрген Кехель і нідерландський музикознавець Елмер Шенбергер. Шенбергер був настільки вражений почутим, що не пошкодував коштів на те, щоб цей концерт прозвучав у Європі. Незабаром був організований ряд міжнародних фестивалів музики Уствольської (1995, 1996, 2005 — Амстердам, 1998 — Відень, 1999 — Берн, 2001 — Варшава, 2004 — Бастад), а видавництво «Сікорскі» придбало права на публікацію її творів. На пропозиції емігрувати з Росії завжди була однозначна відмова: все життя композитора була пов'язане із Санкт-Петербургом, який вона залишала лише кілька раз, їдучи на закордонні гастролі (Відень, Берн, Бастад, Амстердам). Галина Іванівна Уствольська вела самітницьке життя, до останніх днів продовжуючи творити. Померла 22 грудня 2006 року в Санкт-Петербурзі на 88-му році життя. Похована на Волковському лютеранському кладовищі, 11-й ділянці. РодинаЧоловік — Костянтин Багренін, композитор, народився в 1941 р. Шлюб зареєстрований у 1965 р. ТворчістьШироко цитуються слова Віктора Сусліна, з яким пані Уствольська перебувала в дружньому листуванні і який готував публікацію її творів у видавництві «Сікорськи». Суслін називав її «голосом з „Чорної діри“ Ленінграда, епіцентру комуністичного терору, міста, що пережило вельми жахливі страждання і муки війни». Уствольській подобалося це порівняння (яке вона сама вигадала, написавши комусь в листі, що її музика — це «Musik aus dem schwarzen Loch»), хоча історія, політика та суспільне життя її абсолютно не цікавили. По-справжньому її цікавила тільки власна музика. І це було більше, ніж інтерес — постійний і інтенсивний процес виробництва обіймав всі її думки. Композитор Борис Тищенко порівнював її музику з «вузькістю лазерного променя, що пронизує метал». ВиконавціДо творів Уствольської зверталися такі виконавці, як Анатолій Ведерніков, Мстислав Ростропович, Олексій Любимов, Олег Малов, Іван Соколов, Рейнберт де Леу, Френк Деньєр, Маріанна Шредер, Антоній Баришевський та ін. ВизнанняШостакович у своєму Струнному квартеті № 5 і в дев'ятій п'єсі Сюїти на вірші Мікеланджело використовував другу тему з фіналу Тріо для кларнета, скрипки та фортепіано Уствольської[5]. Уствольська — лауреат Гейдельберзької премії за досягнення в галузі мистецтва (1992). У 1993 році Американський біографічний інститут назвав її людиною року. Про неї знято два документальних фільми нідерландським телебаченням у 1994 та 2005 роках, а також російським телеканалом «Культура» в 2004 році. На батьківщині твори Уствольської виконувалися рідко і почали дещо частіше звучати лише після 1991 року. У рік 90-річчя в Москві і Санкт-Петербурзі (2009) пройшли два ювілейних концерти, організованих Олексієм Любимовим.[6] В інших країнах інтерес до музики Уствольської значно вище.[7] Твори
Література про композитора
Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
